Первістка народила в двадцять п’ять. Ми були забезпечені житлом і жили в достатку, тому були не проти народження ще однієї дитини. Але чомусь не складалося. Коли вже втратили цілком надію, що в нас народиться ще одна дитина, я раптом завагітніла. На цей час мені було вже тридцять вісім років. Дев’ять місяців збігли доволі швидко і без проблем, і в нас народилася ще донечка. На той час я вже відсвяткувала ще одне своє день народження.
Звісно, що ми були дуже раді появі дитини. Житлом і матеріально забезпечені добре. Олежко, наш син, також не міг натішитися сестричкою.
Реєструвати дитину пішла разом з чоловіком. Молода дівчина, яка приймала документи, раптом запитала:
– А де мама? Чому ви прийшли з бабусею?
Звісно, цей випадок заставив мене задуматися про свою зовнішність. Адже чоловік був спортивної статури. Коли йшов з сином, то його часто сприймали як старшого брата.
Вдома я одразу заглянула в дзеркало і не повірила своїм очам, що це я. На мене дивилася старенька розповніла тітка, втомлена і з погаслими очима, під якими темніли кола.
Я одразу ж взяла себе в руки. Почала стежити за харчуванням, сиділа на дієті, займалася певними вправами. Однак дівчиною я вже не могла стати. Зрештою, як згадала, колись також плутала бабусь з матерями. Тому заспокоїлася на тому.
Мені стало якось байдуже, що часто мене приймають за бабусю. Для дітей я була найкрасивішою і найкращою матір’ю в світі. І від того я була щасливою. Чоловік також ставився до мене з любов’ю і повагою.
А мені більше нічого й не треба. Нещодавно спілкувалася зі своїми подружками і вони зізналися мені, що, беручи з мене приклад, також думають про народження дитини.
Після цього я зробила висновок, що пора перестати звертати увагу на такий нюанс, як вік. Якщо є здоров’я і бажання, то стати щасливою матір’ю в сорок цілком нормально.
