До декрету моє подружнє життя цілком можна було назвати щасливим. Не без того, ми й сварилися, й мирилися, але якихось глобальних проблем у нас не було. До народження дитини ми підходили усвідомлено та відповідально. Я заздалегідь відвідала лікаря, здала всі аналізи, ми пропили курс вітамінів й нарешті дізналися про майбутнє поповнення.
Після народження дитини я стала помічати, що чоловік повністю взяв на себе фінансову сторону нашого життя. Воно й зрозуміло, адже у мене більше не було ніякого доходу, за винятком тих 860 гривень, що виплачують щомісяця. Та хіба ж то гроші у наш час.
Арсен складав список покупок, вимагав аби я брала все по акції чи вигідній пропозиції. Я витрачала лише на те на що чоловік дозволяв, навіть здачу потрібно було віддавати йому. Після пологів я трішки набрала й хотіла записатися до тренажерної зали – він відмовив, пояснивши, що це марна трата грошей, адже можна просто менше їсти. Коли я хотіла сходити до перукарні, щоб пофарбувати волосся – він знову не дозволив, бо сказав, що поки я годую дитину грудьми не можна проводити жодних шкідливих маніпуляцій. Хотіла випросити в нього собі на одяг, так він не дав, бо я все одно нікуди не ходжу й постійно сиджу вдома з дитиною.
Коли я запитала, чи є у нас якісь проблеми з фінансами, бо ми вимушені на всьому економити, Арсен спокійно відповів, що просто відкладає гроші на квартиру. Це смішно, якщо він дійсно вважає, що таким чином можна буде відкласти достатню суму.
Останнім часом все частіше думаю про те, щоб повернутися на роботу. Я розумію, що тоді менше часу проводитиму з дитиною, але ніхто не контролюватиме мої фінанси і я житиму спокійно. А що робити? Не розлучатися ж мені з чоловіком лише через це?
