Я на роздоріжжі й не можу вибрати потрібний шлях. Так вже сталося, що з дитинства мене оточувала лише жіноча компанія. Шлюб мами й тата швидко розлетівся, а дідусь пішов на вічний спокій ще до мого народження.
Мама багато працювала, тож моїм вихованням в основному займалася бабуся. Вона дуже строга та деспотична. Звикла, що всі повинні підкорятися та виконувати її вказівки без обговорення. На лихо, мій характер подібний і коритися я не люблю, а от відстоювати власну думку навпаки – вважаю святим обов’язком.
Не минає й дня, щоб ми з бабою Ніною не сварилися при чому причини інколи можуть бути настільки дріб’язковими, що соромно зізнатися. Мама у наші справи не втручається, вона людина тиха та спокійна, не любить сварок та старається сховатися у своїй кімнаті й взагалі звідти не виходити, поки не потрібно буде йти на роботу.
Врешті-решт одного прекрасного дня мені набридло так жити. Сидимо на головах одна в одної й жодна немає особистого життя. Поговорила з мамою, розповіла про свій намір переїхати на орендовану квартиру. Звісно, вона була не в захваті, адже доведеться залишитися з бабусею сам на сам, але ненька прекрасно розуміла, що я не мала дитина й потрібно подумати про власну сім’ю та майбутнє.
Почала збирати речі, бабуся тут як тут, нумо розпитувати, що відбувається й що це я собі надумала. Зізналася і їй, що переїжджаю. Вона почала за серце хапатися, кричати, що я тільки за себе й думаю. Тут мама заступилася за мене, хотіла все пояснити з нашого погляду, але не встигла, бо бабця втратила свідомість.
Приїхала швидка, стару забрали, ми поїхали слідом. Після обстеежнь, аналізів та огляду у лікаря повідомили нам, що у бабусі стався інсульт. Вона тимчасово змушена буде пересуватися в інвалідному візку й за нею потрібен належний догляд 24/7. Мама ридає гіркими сльозами, бо найняти чужу людину ми не можемо, а так їй доведеться піти з роботи й жити з пенсії старої мами.
Від мене ненька нічого не вимагає й не просить залишитися, але я й сама розумію, що варто допомогти. До того ж у мене гарна зарплата і я зможу утримувати маму та себе. Виходить, що вибір наступний, якщо я переїду, то не зможу допомагати фінансово, бо доведеться платити оренду та комуналку. Якщо залишуся, то допоможу матері, але тоді доведеться знову забутися про власне особисте життя. Що ж робити?
