Влад був ідеальним чоловіком. Чуйний, уважний, добрий та щедрий. Влаштовував сюрпризи, поїздки, несподівані подарунки. Не обтяжував мене хатніми справами, досить часто ми вечеряли в ресторані, а для прибирання викликали клінінгову компанію. Звісно я могла робити все сама, але чоловік наполягав, що його жінка не повинна заморювати руки.
Здавалося б чого мені ще хотіти. Про таке подружнє життя можна лише мріяти. Однак попри ідеальність Влада мав він і недолік – часто зривався. При чому бувало, що я попадала під гарячу руку. Не те щоб він навмисне мене ображав. Навпаки я сама винна, що лізла до нього зі своїми дурнуватими запитаннями та пробами допомогти.
Коли це сталося вперше я була настільки шокована, що не знала як діяти. Влад став переді мною навколішки, міцно обхопив руками коліна та обіцяв, що такого більше ніколи не повториться. Вдруге це сталося після того, як ми повернулися зі святкування дня народження його неодруженого друга. Іменинник весь вечір приділяв мені надто багато уваги, моєму чоловікові це не сподобалося. Вдома я отримала жорсткий «урок».
Після третього разу я зрозуміла, що нічого не зміниться й варто задуматися про розлучення. Коли заговорила про це з Владом, то як і очікувала, він знову зірвався. До вечора я вже лежала в лікарні. Сказала, що впала зі сходів, не хотіла виносити сміття зі своєї хати.
Після обстеження та аналізів мені призначили лікування. Коли лікар вносив інформацію до моєї медичної картки запитав чи приймаю я вітаміни для вагітних. Я ще й здивувалася, мовляв, навіщо вони мені.
-У вас шість тижнів – повідомив лікар. – наразі з дитиною все гаразд, але вам потрібно поберегтися, якщо хочете зберегти вагітність.
Як грім серед ясного неба новина про дитину. Якщо до цього моменту я ще задумувалася над тим чи варто повертатися до чоловіка та спробувати допомогти йому, то тепер моє рішення тверде – подаю на розлучення. Владиславові не варто знати про дитину, інакше він точно мене не відпустить. Повідомлю після того, як нас офіційно розлучать.
