Перш ніж одружитися з Олександром ми зустрічалися більше ніж шість років. Познайомились ще в школі. Ходили до паралельних класів. В мене та в нього це було перше кохання. Разом вступили до університету, тоді ж почали винаймати спільне житло. Одружуватись не особливо й поспішали. Адже розуміли, що рано чи пізно цей момент настане.
Коли я розповіла, що вагітна, то Олександр не довго думаючи навіть без обручки тут же зробив пропозицію стати його дружиною. Я теє не стала довго думати та одразу погодилась. Через місяць ми відсвяткували весілля. Перший час якось незвично та одночасно приємно було відчувати себе молодою родиною. Я до нестями кохала Олександра, тепер вже свого чоловіка!
На святкуванні нам вручили повну машину подарунків. Але справжній сюрприз влаштували батьки Олександра. Ми були просто на сьомому небі від щастя. У гарній дерев’яній шкатулці вони вручили нам ключі від квартири. Ми навіть не сподівалися на такий презент. Проживши стільки років в орендованому помешканні та економлячи кожну копійку навіть не вірилось, що в нас буде власна оселя. Але згодом виявилось, що подарунок не без підводного каміння. Через тиждень я дізналась неприємний нюанс.
Я побачила, що нова квартира була подарунком батьків Олександра не нам, а лише їх синові. Вони досі не могли прийняти мене як обраницю свого сина. До того ж їм не подобалось, що я завагітніла до весілля. А те, що ми до цього зустрічалися стільки років та жили разом їм не здавалося серйозним. Мені дали зрозуміти, що наче на випробувальному терміні для їх родини.
Я не могла зрозуміти. Для чого було потрібно робити подарунок з такими неприємними умовами. До того ж я носила під серцем їхнього онука. Така недовіра навіть навела мене на думку, що вони сумніваються в тому, що дитина від Олександра. Мені було соромно навіть комусь розповісти про таке відношення до мене свекрухи та свекра.
Через деякий час я вирішила серйозно порозмовляти з Олександром на цю тему. Він підтримав мене, що родина повинна мешкати в одній квартирі. Тим паче, що скоро мав народитися син. Але спільна розмова з батьками нічого не дала. Олександр не бажаючи їх образити сильно не наполягав. Його батько хоч і спробував щось сказати про те, що не зовсім гарно так вчиняти щодо мене, проте швидко здався під напором своєї жінки – Ірини Василівни. Вона навіть нічого чути не хотіла про це. Спочатку просто відмовляючись він мене вона вже за кілька хвилин пішла в словесний наступ та звинуватила мене в корисних мотивах.
Але це було не так образливо, як мовчання Олександра. Він навіть не збирався заступитися за мене. Навіть більше, почав говорити, що яка різниця приписана я у квартирі чи ні. Мовляв, головне, що ми разом і тому подібне.
Загалом ця розмова ні до чого не призвела. Стало навіть ще гірше. Тепер я чітко розумію ставлення свекра та свекрухи до мене. А що найнеприємніше, я побачила що мій чоловік тюхтій, коли справа доходить до серйозних розмов зі своєю мамою. Раніше я за ним такого не помічала.
Зараз ми так і мешкаємо лише в його квартирі. Проте з кожним днем мені все не приємніше стає там знаходитись. Наче кожна стіна говорить, що це не мій дім, що я тут чужа. Я вже почала сумувати за нашою старою орендованою квартирою. Хай вона без нового ремонту, без деяких меблів та приладів, зате мені в ній було затишно і я розуміла, що мешкаю там не на пташиних правах. Загалом, не знаю як воно буде далі, після народження дитини.
