Мій перший шлюб не склався. Ми були надто юні та недосвідчені. До того ж якщо бути з вами чесною, одружилися ми через мою вагітність. Після народження Ігоря мій чоловік наче сказився. Він поводив себе як вередлива дитина, що потребує уваги. Мало того, що не допомагав мені з сином, так ще й влаштовував істерики, бо я не встигала дивитися й за ним. Ну знаєте, коли він не міг насипати собі уже приготовленої їжі й тарілку й хотів аби це робила я – це вийшло за всякі рамки. Ми розлучилися.
Суд присудив колишньому виплачувати аліменти на дитину, яких ми так жодного разу й не отримали. Я й не наполягаю. Не хочу, щоб Ігор був йому щось винен. Та й чи потрібно хлопцеві рівнятися на такого батька. Життя уже давно навчило, що все що не робиться на краще.
От після чорної смуги настала біла. Я зустріла Тимура. Чоловік дуже приємний та відкритий. Ми швидко знайшли спільну мову й перший час я тримала дистанцію. З Тимуром ми стали гарними друзями, але чоловік хотів більшого. Я пручалася, тому що не вірила, що він зможе полюбити мою дитину, як власну. Та після кількох зустрічей, які ми провели разом, як сім’я, усі мої сумніви розвіялися. Ігор сам почав називати Тимура татом й попросив його переїхати до нас. Тож можна сказати, що син сам подбав собі про татка.
Ну а якщо без жартів, то це був останній бар’єр, який не давав мені дати волю своїм почуттям. Ми вирішили одружитися. Здавалося б от і щасливий кінець моєї історії, але доля вирішила, що мені мало випробувань й послала ще одне в особі свекрухи. Інна Романівна була категорично проти, щоб її єдиний син, красень та розумник, мрія усіх дівчат, одружувався з розведеною жінкою та ще й з дитиною. Вона відкрито висловлювала свою неприязнь до мене та моєї дитини. Я вже сама була проти такого шлюбу, але Тимур мене підтримав й обрав нас, закривши своїй матері рота.
Наше життя було чудовим. Ми проводили спільні сімейні вечори, влаштовували походи, дивилися цікаві фільми, відвідували цікаві місця, усі разом куховарили. А потім я завагітніла. Тимур змінив роботу, щоб більше заробляти й часто їздив у відрядження. Коли його не було вдома до нас приходила свекруха, щоб мені допомогти по господарству. Я не розуміла причини таких візитів, але не могла ж вигнати її з дому.
От тільки, коли вона приходила наше спілкування завжди закінчувалося конфліктом, а все тому, що Інна Романівна навмисне чіплялася до мого сина, робила йому зауваження та ображала. Звісно, я цього не терпіла й ставала на захист своєї дитини. Якось я попросила Тимура поговорити зі своєю мамою, щоб вона перестала до нас приходити. Якщо мені потрібна буде її допомога, то я сама попрошу. Так чоловік розсердився на мене й почав захищати свою маму. Це щось новеньке! Добряче ж вона мізки йому промила. Добре хоч із сином він досі спілкується нормально і я не помічала, щоб у їхніх стосунках щось змінилося.
Після останнього візиту свекрухи та її заявки, що мені потрібно віддати Ігоря до інтернату, бо він некерований та невихований я просто вибухнула й сама вигнала цю безтолкову жінку зі свого дому. Чули б ви який скандал вона влаштувала й звісно про все розповіла Тимуру, прикрасивши свою версію історії не на мою користь. Чоловік зателефонував мені дуже сердитий. Він ніколи раніше не підвищував на мене голос, а тут насварив й заявив, що на нас чекає серйозна розмова.
Я втомилася від життя у постійному стресі. Не знаю чи варто народжувати другу дитину й подумую про розлучення.







