Одружився на дівчині, якій було всього 16 років. Ще навчаючись в школі, перейшла жити до мене. Їй було так зручно – 15 хвилин пішки. Мама Нелі не особливо переймалася життям дитини. Її полонили особисті походеньки до двох чи трьох мужиків. Тому й спокійно віддала дитину дорослому мужчині.
Спочатку ми добре лагодили. У Нелі не було особливих запитів. Їдою я забезпечував нас обох.
Через рік у Нелі появилися певні вимоги. Завези до школи, до якої всього п’ять хвилин пішки. Забери з магазину. Оплати курси макіяжу. Хочу манікюр, пофарбувати волосся і таке інше.
Я не був проти навчальних курсів. Фінансував її навчання. Але в неї не було постійності. За кілька тижнів у Нелі появлялися нові захоплення.
Врешті я не витримав її довезень-перевезень і сказав, щоб ішла працювати. Неля не пручалася – пішла. Знайшла роботу на мінімалку. Буде мати копійку хоч на кишенькові витрати, думав я.
Нічого подібного. Її запити не зменшилися, а навпаки – зросли. Вимагає тепер поїздку на море, дорогі парфуми, нове пальто.
Катя з роботи почала приходити роздратована. Жіночий колектив умів добре перемити усім кісточки і достати до живого. Сказав Нелі, щоб знайшла собі іншу роботу, бо на цій нема заробітку, лиш одні нерви.
До місяця часу моя Неля влаштувалася на роботу з більшою зарплатою. Все, подумав я, врешті забезпечуватиме себе сама.
Не так сталося, як гадалося. Таке враження, що в дівчини апетити зростали з кожним днем. Правда, вступила до університету. Я оплачував її навчання. Але вибриків її побільшало.
Почала відвідувати спортивну залу, записалася в солярій. Час від часу просиджувала з подругами в сауні. Мовчу про манікюри, педикюри, нарощення нігтів, зачіски, депіляцію…
Зрештою, заговорила про пишне весілля, розкішну весільну подорож, нове помешкання з усіма зручностями. Я підрахував усі витрати і зрозумів, що того не зароблю навіть за кілька років. Тому запропонував їй формувати спільно бюджет і планувати всі наші витрати.
Не захотіла, мовляв, ти – мужчина, тому й думай, як роздобути гроші. Одне слово, компромісу з Нелею я не зміг знайти. За п’ять років спільного життя врешті збагнув, що я не задовільню її апетит. Зібрав чемодан і вказав на двері.
Вона не стала затримуватися. Того ж дня і пішла. Знайшла одразу новенького утримувача. Він, правда, ще не знає, яке «щастя» до нього завітало.
Я сиджу на дивані, п’ю ароматну каву і спостерігаю, наскільки часу вистачить цього молодого хлопця.
