Я стільки чула про невдячність людей, яким не варто було робити добро, але ніколи й подумати не могла, що сама встряну в подібну ситуацію.
Я працюю в компанії, де часто потрібно їздити у відрядження. Доводиться щоразу “подорожувати” по різних містах. З однієї сторони це навіть цікаво, адже є змога хоч трохи змінити робочу обстановку. Компанія завжди оплачує мені відрядження включно з дорогою. Відповідно в мене є можливість літати літаком, але це точно не мій варіант, оскільки я панічно боюся висоти. Куди зручніше їздити поїздом, тим більше, що є можливість заздалегідь придбати собі місце знизу.
Так було і цього разу, я спокійно зайняла своє місце на нижньому ліжку, поставила під ліжко свої речі та почала читати книгу. Як раптом у мій вагон зайшла мама з дочкою. Вона попросила мене помінятися місцями, щоб її дитині було зручніше. Я не дуже хотіла це робити, але стало якось шкода маленьку дівчинку, тож я погодилася, мені нескладно, якось переб’юсь і на верхній поличці.
Єдине, про що я їх попросила, щоб мої речі так і залишилися знизу. Минула година, я вийшла в туалет, а коли повернулася, помітила, що мої сумки з речами лежать на верхній поличці. Зате мама з дочкою і слова не промовили, ніби вони тут ні до чого.
Я зразу ж покликала провідника та пояснила йому всю ситуацію. Він попросив жінку, щоб та поставила мої речі на місце, та сказав, що так неправильно вчиняти.
Пізніше вони вийшли, навіть не подякувавши мені, а я залишилась в купе сама. Через декілька зупинок до мене зайшли бабуся з двома дітьми, схоже, її онуками. І знову повторилася та ж історія. Я помінялася місцями з бабусею, тож вона з онуками зайняла місце знизу. Я вийшла, щоб пройтися, а повернувшись, помітила на своєму місці зверху онуків тієї жіночки і ще мої речі. Хоч перед тим я знову-таки попросила їх залишити мої речі знизу.
Я знову пішла до провідника, він вже просто сміявся з мене. Ну справді абсурд, по-іншому й не скажеш. Називається, роби людям добро, а вони це сприймають як належне. А замість подяки ще й на голову вилазять.
