У мене не було щасливого та радісного дитинства, як у більшості дітей. Усе, що я пам’ятаю – це постійні сварки та суперечки тата й мами. Не було жодного спокійного дня, щоб ми могли провести його, як справжня родина. Коли мені виповнилося 9 років тато пішов від нас до іншої жінки. Чесно кажучи, я сподівалася, що тепер мама зможе хоч трішки заспокоїтися та приділити час і мені.
Стало тільки гірше. Після розлучення матір була постійно не в гуморі. Роздратована та зла вона поверталася додому та просила її не чіпати. Звісно, вона намагалася завести нові стосунки. Коли ж її кавалери дізнавалися про мене, то розривали відносини. Тоді вона ставала ще злішою та звинувачувала мене у своїх життєвих бідах. Мовляв, заради мене вона жертвує своїм жіночим щастям, тож я буду «винна» їй до кінця життя.
Чесно зізнатися, я не розуміла своєї провини. Я була дитиною й усе, що мені тоді хотілося – побачити, як мама сміється. Приготувати разом з нею смачний пиріг та з’їсти його під солодкий чай. Або просто прогулятися у парку та похвалитися своїми успіхами у школі. Невже я багато хотіла?
Добре хоч дідусь та бабуся мене любили по-справжньому. Я любила їздити на літні канікули до них у село. Бабуся з дідусем з радістю проводили зі мною час та дарували усе своє тепло і ніжність. Тоді я вирішила, що коли виросту зроблю усе можливе, щоб мої діти бути найщасливішими та відчували мою любов.
Зараз я уже доросла одружена мама двох прекрасних дівчаток. Весь свій вільний час я проводжу з дівчатками. Допомагаю їм у всьому та кожного дня говорю, як сильно я їх люблю. У мене бувають важкі дні на роботі. Я можу прийти додому зла та роздратована, але ніколи не зриватимуся на своїх дітях. Вони – найголовніше, що є у моєму житті.
З мамою я спілкуюся не часто. Вона приходить в гості до своїх внучок. З ними вона поводить себе більш стримано та навіть може посміхатися. Я знаю, що бабуся любить моїх донечок, але її серце настільки закам’яніло, що в цьому вона ніколи не зізнається.
