Одного зимного вечора я поверталася додому з роботи. Надворі було вже темно, адже зимою після п’ятої години вечора вже можна говорити ніч. Я завжди ходжу на роботу через парк так само і повертаюся додому.
І ось їду я додому і бачу посеред парку стоїть дитяча коляска. Звісно, що я зробила першим ділом — це підбігла та перевірила чи є дитина в середині. Адже на вулиці було дуже холодно та морозно, я переймалася за те, що малятко вже могло перемерзнути. І ось підходжу я до коляски, заглядаю всередину і бачу, що нікого там немає. Спочатку я заспокоїлася і подумала, що мама з дитиною просто могли забути цю коляску на вулиці, але потім зрозуміла, що це неможливо, адже на вигляд ця коляска коштувала дуже дорого та виглядала дуже доглянутою.
Я вже збиралася розвертатися та йти додому аж тут бачу що за купою снігу виглядає щось рожевеньке. Я відразу побігла в бік рожевенького, й побачила маленьку дівчинку, яка спала за цією купою снігу, а рожевенькі були у неї черевички. Я взяла її на руки, дівчинці на вигляд було рочків півтора й розмовляти вона могла дуже погано. Все, що я в неї випитала, так це те, що вона не знає де її мама.
Недовго думаючи, я викликала поліцію та розповіла їм що сталося і як я знайшла цю дівчинку. Вони довго заповнювали необхідні бланки та займалися більше формальними справами, аніж бралися до діла та починали шукати маму цієї прекрасної дівчинки. І до речі, цю малечу звали Катруся.
Дуже довго я стояла біля поліціянт з дівчинкою на руках, чекавши поки вони вирішать всі свої справи з документами й почнуть шукати маму Катрусі. Але все, що вони мені змогли запропонувати, так це те, щоб я забрала до себе додому цю дівчинку, поки вони не знайдуть її матусю. Я була шокована, адже я не знала як цю новину сприйме мій чоловік та мої двоє синочків, які чекали на мене з роботи вдома.
Та вибору в мене не залишилася, я не могла кинути дівчинку напризволяще та віддати її поліціянтам. Звісно я забрала її до себе додому. Посадила я її в коляску та повезла знайомитися з моїм чоловіком та синочками. По дорозі додому я зателефонувала чоловікові та розповіла всю ситуацію, яка буквально годину тому сталася зі мною. Звісно мій коханий відреагував на цю новину спокійно та сказав ні в якому разі не залишати Катрусю саму та забирати додому, щоб ми її відігріли та нагодували.
І ось ми вдвох повернулися додому, мої хлопчики коли зустрічали нас вже знали що я прийду не сама, тато їм все розповів. І ось ми сидимо в чотирьох та вечеряємо. Катруся почала звикати до нас. Вона перестала соромитися чоловіка та хлопчиків. За столом вже посміхалася їм та намагалася розповідати про її сім’ю. Ми звісно розуміли через слово, бо дівчинка ще погано розмовляє, але сенс розповіді розуміли.
Аж раптом пролунав стукіт у двері, ми з дітьми дуже перелякалися. Пішов відкривати двері та дивитися хто до нас прийшов мій чоловік. Він відчинив двері, а на порозі стояв незрозумілий та незнайомий нам чоловік, який весь тремтів та на його очах були сльози. Він тремтячим голосом запитав, чи в нас вдома Катруся, його донька. Ми звісно з чоловіком одразу йому не повірили, а взяли Катрусю на ручки та піднесли нього і запитали у Катрусі чи це справді її тато. А вона відповіла що так і одразу ж кинулися до нього на руки. А цей чоловік її міцно обійняв і від щастя аж заплакав. Бо він, як виявилося, дуже багато стресу пережив за сьогоднішній день. Ми його запросили до себе додому, щоб він заспокоївся та випив чаю.
А поки ми з ним чаювали, то розпитали, куди ділася його дружина й чому вона залишила свою дитину одну серед парку. Після розповіді цього чоловіка, аж мурашки по шкірі пробігли. Як розповів чоловік, то його дружина була вагітна вже на останньому місяці 2-ю дитиною. Але все ж вона вдома не лишилася, а взяла Катрусю й повела гуляти до парку. Поки вони гуляли, то раптом у жіночки заболів живіт, потемніло в очах та вона втратила свідомість. Саме в цей час в парку не було ні душі, а дівчинка сама не зрозуміла що сталося з її мамою, вона просто вилізла з коляски та й пішла собі гуляти. Відійшла вона недалеко від своєї мами почала гратися зі снігом, втомилася та й заснула прямо серед снігу.
В цей час повз жіночку проходив якийсь незнайомець, він помітив що їй зле та одразу ж викликав швидку допомогу і вона відвезла її до пологового будинку. А маленьку дівчинку, яка спала за купою снігу, він не помітив, тому дочекався швидкої та й пішов собі додому.
А вже з пологового будинку татові Катерини зателефонувала його дружина й сказала, що народила йому синочка та зі сльозами на очах запитала де їхня Катруся. І звісно першим ділом чоловік побіг до поліції, щоб знайти дівчинку. Та на його щастя знайшлася я, яка не дала його доньці замерзнути та забрала до себе.
Тато Катрусі мені дуже довго дякував та пропонував кошти. Але я їх не взяла, тому що як мінімум у них народилася 2-а дитина, якій ці гроші потрібніші. Та і я просто вчинила як справжня та небайдужа людина.
