Кожен рано чи пізно отримає по заслузі.
З Веронікою я дружила з першого класу. Ми сиділи за однією партою, після уроків збиралися разом, щоб зробити уроки, а ввечері ходили гуляти до парку. «Не розлий вода!» – казали наші батьки, а ми лише посміхалися й щиро вірили, щоб бути сестрами не обов’язково мати кровний зв’язок.
У моєї подруги був старший брат, Юра. Красень, яких ще пошукати треба. Усі дівчата нашої школи були таємно в нього закохані, я не виняток. Звісно, поглянувши на Юрка й тих дівчат з якими він зустрічався було зрозуміло, що мені нічого не світить, тож я навіть не сподівалася, що хлопець колись зверне на мене увагу.
Сталося це на другому курсі, коли я приїхала додому на літні канікули. Побула біля батьків й побігла до своєї подруги. Вероніка була рада мене побачити, ми стільки мали обговорити. Сиділи на кухні, пили чай, коли до кімнати увійшов Юрко. Він ні капельки не змінився такий же красень.
-Ліля, невже це ти? Бачу квітка розпустилася, ти така красуня стала. Геть вже доросла. Мабуть, маєш хлопця? – поцікавився Юра.
-Чого прийшов? Іди звідси, це моя подруга, тож навіть не смій чіпати її своїми брудними лапами! – звереснула до нього Вероніка.
Хлопець підняв руки догори, мовляв, «здаюся» й пішов, кинувши на мене неоднозначний погляд.
-Знала б ти тільки, який він бабій. Жодної спідниці пропустити не може. У нашому містечку вже всіх перепробував, а тут побачив «свіже м’ясо». Ліля навіть не смій погоджуватися на побачення чи приймати будь-які знаки уваги від нього. Хоч Юрко і мій брат, але я не хочу аби ти страждала.
Так, Вероніка мене попередила цілком доступною мовою, але я не послухалася. Того ж вечора пішла з Юрою на побачення. Зустрічалися ми таємно, коли я повернулася на навчання, хлопець приїжджав у гості. Якось ми говорили про майбутнє, Юрко мріяв, що ми одружимося, візьмемо квартиру в іпотеку, станемо батьками двох діток. Я візьми та й ляпни, що вже маю квартиру від бабусі. Батьки забрали її до себе, а своє помешкання вона переоформила на мене.
«То ти в мене наречена з приданим» – пожартував Юра й поцілував мене. Через кілька днів хлопець освідчився, на радощах я й забулася про нашу нещодавню розмову. Поділилася новиною з подругою. Вероніка спершу розлютилася, що я її не послухалася, а потім все ж привітала мене й припустила, що брат міг дійсно закохатися й змінитися в кращу сторону.
Після розпису Юрко не хотів переїжджати до мене. Казав, що це нікуди не годиться, адже він, як чоловік, повинен привести дружину у своє помешкання. Щоб коханий не почував себе незручно я зробила його співвласником квартири. Після цього ми почали жити разом, але поведінка чоловіка різко змінилася. Він став грубим, постійно знаходив привід для сварки, а потім ображався й кудись ішов, повертаючись тільки під ранок. Через три місяці я не витримала й запитала, що відбувається, а Юра зізнався, що має кохану дівчину, а зі мною одружився лише заради квартири.
Він подав на розлучення й щоб не втратити квартиру мені довелося виплачувати половину від її вартості. Сума хороша, цілком достатньо, щоб купити однокімнатну. Я ще ніколи в житті не почувала себе настільки осоромленою. Добре, що у важку хвилину поряд була подруга. Вероніка не журила мене, що попереджала, вона підтримувала й навіть заявила, що більше немає брата. Юрка вона знати не хотіла.
Щодо мого колишнього, то Юра одружився зі своєю коханою. Вони купили квартиру на ті гроші, які я виплатила й невдовзі стали батьками. Правда, дитинка народилася з інвалідністю. Я ні в якому разі не зловтішаюся, але думаю, що є бог на світі. Не можна побудувати своє щастя на чужому нещасті.
