Спустившись до вирів, Михайло оцінив шанси кота на порятунок.
Круті скелі стискали річку, а її спокійна течія навівала мир. Шум хвиль, що билися об кам’яний берег, лунав як попередження: «Півгодини півгодини до спуску». Михайло добре знав цей знак.
За кілометр угору стояла гребля місцевої ГЕС. Весняна повінь переповнила водосховище, і напередодні розіслали повідомлення всім господарствам у низині незабаром почнуть скидати воду, і річка підніметься. Затоплення не очікували: береги круті, але низинні луги тимчасово підуть під воду. Михайло знав треба ще раз перевірити насосну станцію, раптом десь ослаб кріплення.
Кульгаючи, супроводжуваний тихим скрипом протезу на лівій нозі, він уважно обійшов територію. Усе було гаразд. Він ще вчора укріпив труби та паркан, але зайва перевірка ніколи не завадить. Зняв кепку, провів рукою по сивим коротким волоссям, розклав невеличкий килимок на камені й сів, розминаючи культю. Нога боліла кожна зміна погоди нагадувала про це. Михайло запалив цигарку й почав чекати. Він любив спостерігати, як відкривають шлюз. Спочатку чується далекий гуркіт, потім зявляється біла піна, а потім раптом потужний потік води, що несе гілки, сміття, минулорічне листя. Річка ніби оживає, звільняючись від усього старого.
Він зняв протез, поклав поруч і, примружившись, спостерігав, чи потоне велике повалене дерево, що повільно плило водою. На півдорозі воно застрягло на мілині. «Зачепилось», констатував Михайло. За десять хвилин, коли підніметься вода, його змиє. Але раптом він помітив щось дивне: між гілками щось мало метушилось. Вдивившись, він побачив це був кіт. Сірий, мокрий, тремтячий, він відчайдушно намагався вилізти вище. Тепер він сидів на самій верхній гілці, за два десятки метрів від берега, і вчіплявся у неї кігтями.
«Бідолаха, подумав Михайло. За десять хвилин відкриють шлюз він не виживе». Швидко причепив протез, оцінив відстань до дерева. Шансів на порятунок майже не було, але він не міг просто піти. Цей погляд наляканий, але все ж повний надії колись вже дивився на нього.
Майже тридцять років тому Михайло служив за контрактом. Був сержантом на гарячій точці, виходив у патруль з молодим солдатом Дмитром. Вони йшли вгору вузькою стежкою. Дмитро випередив його і куля снайпера розтрощила йому коліно. Він упав, ревучи від болю. Михайло памятав той погляд німе звернення за допомогою і усвідомлення, що будь-яка спроба врятувати може коштувати життя обом.
Не роздумуючи, він відкрив вогонь у бік снайпера, щоб відволікти увагу, потім кинувся до товариша. Кулі свистіли повз нього, одна зірвала ремінь з його з
