Кілька років тому я зловила себе на думці, що найщасливіша у цілому світі, бо одружуюсь з чоловіком, якого люблю і який ставиться до мене, як до принцеси. Тоді я могла годинами описувати те, як мені пощастило з таким турботливим, уважним та люблячим чоловіком, а потім вигадувати, яких ми разом досягнемо висот. Я була на сьомому небі від щастя.
Але всі мої «рожеві мрії» були розбиті об реальність. Я й досі не знаю, як реагувати на це сумне й дивне завершення історії.
Насправді перший рік нашого спільного життя був досить щасливим і серйозних сварок не було, лише звикання до життя разом, але потім все змінилось.
Я намагалась не накручувати себе, коли він почав повертатися пізніше з роботи й часто їздити у відрядження, але згодом я почала знаходити сліди помади на рубашках, запах чужих парфумів і дивні повідомлення на телефоні. Все було надто очевидно і найбільше мене дратувало те, що він навіть не намагався це приховати, мов це було нормально.
Я здогадувалась і була певна у кожній його зраді, бо після них завжди отримувала дорогі подарунки: часи, колечка, квартиру, дорогі путівки тощо.
Коли я все-таки спромоглась усвідомити це, то вирішила, що проблема була у мені й всіма способами намагалась завоювати серце свого чоловіка знову. Вдавалась до різноманітних методів: від нового рецепту до нового комплекту білизни. І щоразу після того, як чоловік знову зраджував у мене була істерика.
Я довго думала про те, щоб посваритися з ним, пригрозити тим, що покину його, а згодом зрозуміла, що для нього це не матиме жодного значення. Він переконаний, що так і має бути, а якщо я з цим не погоджуюсь, то він знайде когось, хто погодиться.
З проханням про пораду я звернулась до свекрухи. Та вислухала й розповіла, що у її сім’ї було так само, але мені варто з цим просто змиритися, щоб я й наші майбутні діти змогли прожити хороше життя зі всіма благами.
Після цієї розмови я переосмислила свої стосунки з чоловіком і зрозуміла, що відтепер він буде для мене просто гаманцем.
Моя мама часто говорить про те, що за все на світі потрібно платити. Тож тепер я плачу за матеріальні блага своїм терпінням.
Він знає, що я знаю про кожну його зраду і цінує це. Зі мною він розлучатися не планує, бо я «гідна партія», розумна, ввічлива, вихована, красива, маю хороші гени й зможу виховати йому такого ж спадкоємця.
Я знаю, що після цієї розповіді почую у свій бік багато образ, тому скажіть мені, чи існує десь та середина, де є і щира любов і матеріальні блага? Чи мені не варто на це надіятися?
