З Оксаною ми знайомі ще зі школи. Зустрічатися почали в університеті, вона народила мені чудового сина. А після закінчення університету ми одружилися. В селі робити не було, тому я подумав, що не погано було б поїхати за кордон (трохи) заробити. Потрібно ж про майбутнє думати. Син росте, потрібно будинок свій придбати, у свекрів не хотілося жити в селі. Потрібно було купувати своє житло ближче до міста. Щоб і робота якась була. І син пізніше міг в нормальну школу піти. Тому я вирішив запропонувати дружині поїхати за кордон заробити на своє житло. Дружина була проти такої ідеї, не хотіла їхати, а залишати маленького сина одного з бабусею та дідусем. Але я її переконав, що це не на довго. Поки син маленький, потрібно думати про своє та його майбутнє. Дружина обдумавши мої переконання, погодилась поїхати.
За кордоном ми вже близько року. Я працюю на будові зварювальником, а дружина в пекарні й на вихідних бігає прибирати офіси. З ранку до ночі гроші заробляли та майже усі відкладали. Часу на відпочинок в нас практично не було. Все перетворилося на рутину. Дні змінювалися днями, а ми бачили лише роботу. Кожного дня дружина телефонувала додому, дуже сумувала за сином. Але гроші були гарними, тому додому поки не спішили. Певну частину грошей пересилали додому батькам і для сина. Решту відкладали. Я переконував Оксану, що поки можемо працювати та є робота, потрібно сидіти та заробляти. Економили ми на всьому. Харчі купували дешеві, нікуди не ходили. Я хотів чим більше відкласти, щоб привести додому круглу суму. Але я геть забув, що ми молоді й моя дружина – це насамперед жінка.
Одного разу, коли я повертався додому побачив свою дружину на іншому кінці вулиці, вона йшла з якимось чоловіком, а потім зайшли разом в будинок. Я не знав, що і думати. Я простояв напроти того будинку годину, намагався додзвонитися до дружини, але вона не брала слухавку. Як дійшов додому, не пам’ятаю, все думав, що моя дружина робить в чужому будинку з незнайомим чоловіком. Мені так гидко стало. Я не міг повірити в те, що моя кохана дружина може мені зраджувати. А потім я обдумав весь час нашого перебування за кордоном. Я не дарував дружині нічого, не водив на побачення, не говорив як сильно її кохаю. В нас була лише одна робота і більше нічого. Але ж ми молоді, ще тридцяти немає. А дружина – це насамперед жінка, яка потребує уваги та любові. Але я не знав, що мені думати.
Дружина повернулася ввечері, замучена і вижата наче лимон. Я спостерігав за нею і не знав як мені почати розмову. В її поведінці не було нічого дивного. А потім за вечерею вона розповіла, що прибирала будинок багатодітної сім’ї. Що замовник був теж з України, забрав її з роботи, виявилось що він теж колись приїхав на заробітки й знайшов тут дружину, і зараз в них вісім дітей. Я слухав дружину і мені так легко на душі було, ось вона, та яка для мене була всім, та яка з ночі до ранку працює, бо я її попросив і переконав. Не дослухавши я підійшов до дружини та міцно обійняв.
