Я був бідним студентом, який працює в кафе офіціантом та мені хотілося справити враження на своїх одногрупників. В нашій групі лише я жив в студентському гуртожитку, інші ж мої одногрупники жили вдома, бо вони родом з міста.
На їх фоні я відчував себе бідним як церковна миша. Але це лише тому, що рівнявся на них. В спробах справити враження на них я оформив кредитну картку та купив собі телефон останньої моделі. Вважав, що за декілька місяців поверну гроші та все буде добре.
Це подіяло та мої одногрупники стали зі мною рахуватися, навіть запросили на вечірку. Я спочатку дуже зрадів, а потім зрозумів, що мені немає туди в чому піти. Тоді я попросив аванс на роботі та купив собі одяг. Я не дуже вмів планувати бюджет та після вечірки пів місяця мусив економити на їжі. Потім приїхав додому в село та взяв все, що дала мені мама з собою. Раніше я перебирав харчати, а тепер, коли їх стало обмаль, став цінувати мамину допомогу.
На цьому історія не закінчилася. Я став зустрічатися з дівчиною, з якою познайомився на вечірці та знову у мене з’явилися непередбачені витрати. Інколи я прострочував платежі по кредитній картці та це тягнуло за собою нові фінансові зобов’язання.
Дуже багато часу та зусиль мені довелося докласти до того, щоб розрахуватися з банком. Я продав телефон та купив собі звичайний, припинив гуляти з багатими друзями та мені довелося розійтися з дівчиною, бо вона дізналася, що я насправді не багатий. Без грошей я був їй нецікавий.
З цієї історії я зробив висновок, що не варто стрибати вище голови та, якщо я хочу щось придбати, то краще спочатку заробити ці гроші, а тоді вже їх витрачати.
Згодом у мене з’явилися друзі з такими ж доходами як у мене та мені з ними було набагато комфортніше дружити. Я перестав соромитися свого рівня доходів та вирішив, що говорити правду набагато краще та це економить купу часу.
