З Олександром ми зустрілися в університеті. Він був з бідної сім’ї, батька зовсім не знав, тому все своє життя його ростила мама, сама одна. Він був дуже доброю людиною, уважним до дрібниць, тим мені сподобався і я закохалась. Після закінчення університету він зробив мені пропозицію і ми одружилися. Оскільки вони жили досить бідно, всю фінансову сторону весілля взяли мої батьки, і на весілля подарували нам будинок. Чоловік також тяжко працював, старався заробити самостійно нам на весілля. Але мої батьки категорично були проти, сказали, що для дітей їм нічого не шкода.
З чоловіком ми жили гарно, обоє працювали на гарних роботах. Олександр завжди мене підтримував у всьому. В нас були дуже схожі погляди на життя. Тому з дитиною ми не спішили. Лише коли стали на ноги, вирішили що пора і подумати про повноцінну сім’ю. Дитину ми дуже чекали, вона була бажаною для нас. Тому коли донька народилась, ми були дуже щасливі. Чоловік дуже радів, він завжди хотів доньку. Але в декреті я не хотіла сидіти досить довго. Да і втрачати місце на роботі мені не хотілося. Перед тим як я пішла у декретну відпустку, мене попередили, що не зможуть чекати три роки поки я повернуся. Я прекрасно це розуміла, тому домовилися, що в декретній відпустці я проведу лише вісім місяців, поки донька перестане пити материнське молоко. Для мене це більш ніж підходило. Чоловік мене в цьому повністю підтримував.
Коли донька підросла, ми забрали чоловікову матір до себе, щоб та няньчила доньку. Віра Петрівна сама запропонувала бути нянею для дочки. Вона жила в селі, будинок старенький, сама одна. А в нас місця в будинку багато, чому і ні. І свекрусі буде веселіше і нам легше, все ж своя людина, виховала чоловіка сама досвіду багато. Вона була задоволена онукою, ніколи не скаржилась, що їй важко чи щось не підходить. Коли ми з чоловіком були на роботі, вона няньчила онуку, коли ми приходили з роботи, завжди сиділи самі. По дому роботу виконувала я, свекруху не просила. Але недавно ситуація кардинально змінилася, і тепер вона вимагає звільнити її від роботи нянькою. Аргументуючи це тим, що їй стало важко доглядати за онукою. І доньку потрібно віддати до садочка. Ми з чоловіком категорично проти, щоб донька ходила до садочка. Вважаємо, що там нічому доброму не навчать. Вдома можна кращу освіту дати. Є багато репетиторів для цього, які будуть займатися з дитиною індивідуально. Але свекруха категорично відмовилась, вона поставила на перед фактом, віддаємо доньку в садочок, або шукаємо нову няньку. Я була здивована, адже вона нічого практично не робить, ми її забезпечуємо, ніколи нічого лишнього не просимо. Тепер навіть не знаю, як поступити в цій ситуації. Доньку ми точно не віддамо до дитячого садка.
