Напередодні весілля я дізналася, що в мого коханого є хороша земельна ділянка у спадок. На неї вже є документи і залишається тільки почати будівництво. Це значно спрощує завдання, адже всілякі папери затягнули б процес будування. Він отримав це від дідуся і бабусі, які були б раді знати, що там зробить свій дім улюблений онук.
Ні мої батьки, ні батьки Петруся не були заможними, тож після весілля жити ми пішли до не у власне житло, а підселилися до моїх мами і тата. Я була в них одна доця, тож проблем це не створило. Моя кімната була вільна.
Петя не байдикував, а відразу знайшов хорошу роботу, де гарно платили. Я старалась не відставати і влаштувалася секретарем в одну меблеву фірму.
У мріях чоловіка було побудувати власний дім і він не мав наміру довго засиджуватися у моїх батьків. Тож домовилися, що зарплатня його ітиме на будівництво, а моя – на прожиття. Звичайно, батьки підтримали нас і допомагали у цьому. Тато платив за комунальні послуги і докупляв продукти, а мама давала часто гроші мені на нові речі.
Я не раз задумувалася про дитинку і говорила про це чоловікові, але він пояснював, що зараз не час. Якщо народимо дитину, то будівництво призупиниться на невизначений термін. І він був правий.
За ці п’ять років ми почали ставати один одному чужими. На шляху до цілі втратили романтику. Але нарешті змогли досягти її. Будинок побудовано. Ще за рік зробили шикарний ремонт на двох поверхах. І ось я вже пакую речі в картонні коробки.
Як же радісно було на душі. Будемо жити в такій красі і скоро по дому бігатимуть маленькі ніжки янголятка.
Та за цими фантазіями я не помітила, що речі чоловіка давно перевезені. Коли він встиг?
Аж ось одного вечора Петро подзвонив мені і заявив, що подає на розлучення. Тепер у нього інша жінка, вона носить під серцем його дитину. А ще він переїхав у новий дім з ними, бо тепер це його сім’я. Це був удар нижче пояса. Особливо, коли почула про те, що я взагалі не маю права на новий будинок, адже жодного гривня не вклала туди.
Перед очима став туман. Я хотіла сказати, що весь цей час він жив за наш рахунок, але по той бік слухавки вже нікого не було.
Пройшов тиждень, а я досі не можу зізнатися батькам. Такої несправедливості і підлості я не очікувала. Подзвонила сусідка, аби запитати, що за вагітна жінка ходить по нашій вулиці, але я не змогла їй нічого сказати…
