Після закінчення школи, я відмовився вступати в коледж. Сказав батькам, що їду в Польщу на заробітки. Вони, звичайно, були проти, спершу відмовляли мене, але з часом змирилися. Я заспокоював їх, що це ненадовго. Зароблю грошей на власну квартиру і машину, можливо доведеться декілька років працювати, а потім повернуся.
Життя готує для нас багато сюрпризів. Для мене цим сюрпризом стала доленосна зустріч із майбутньою дружиною. Вона була місцевою. Я так сильно закохався в неї, що через місяць ми одружилися, а через дев’ять – я став батьком. Родина дружини була небагата, тож нічим нам допомагати не могла. Вся відповідальність була на мені, значить працювати потрібно вдвічі більше.
Повертатися додому більше не було причин. З батьками спілкувався кожного тижня. Завжди цікавився їхнім здоров’ям і справами. Вони казали, що все добре, лише хочуть з моєю сім’єю познайомитися. Ми ж за три роки так жодного разу до батьків не приїхали. Все через гроші, я старався економити якомога більше.
Правда за рідних можна було не хвилюватися. Жили вони у трикімнатній квартирі у центрі міста. Обоє отримували гарну пенсію і я перший час грішми допомагав. Влітку їздили на море відпочивати, а взимку в Карпати оздоровлюватися.
І от зовсім недавно мама з татом сповістили мені приголомшливу новину: «Ми хочемо переїхати до вас». Вони залишилися зовсім одні. Рідних давно вже не стало, друзі були зайняті своїми сім’ями, обоє уже не працювали, тож в Україні їх більше нічого не тримало. Що сказати їм, не знаю. Я й так працюю по 16 годин на день. Додому приходжу переночувати. Будинок у нас невеликий, на трьох замало місця, а тут ще батьки.
Ввечері переговорив з дружиною. Вона не проти, щоб батьки приїхали, познайомилися з нею і внуком, але щоб на постійно – ні. Давати їм марну надію було б жорстоко. Якби я не хотів знайти вихід із цієї ситуації, нічого не виходило.
Наступного ж ранку зателефонував рідним. Було важко підібрати потрібні слова. Наперед знав, що вони образяться. Вони ж дали мені життя, виростили, а тут така дяка від мене. Сказав як є. Мати удала, що все добре, але ж по голосу чув, що ледь стримується від сліз.
Тієї миті відчув себе поганим сином. Можливо хтось мене засуджуватиме, можливо хтось зрозуміє. На разі планую взяти ще більше роботи, щоб дозволити собі купити батькам невеликий будиночок на околиці міста і таки забрати до себе.
