Після зради дружини та друзів заможний чоловік повернувся до рідного міста. Над маминою могилою він застиг від несподіванки.
Олег зупинив автомобіль. Скільки разів він збирався, намірявся приїхати, але так і не знаходив часу. За життя матері його не було поруч, після її відходу теж.
Спогади про це викликали в ньому огиду до самого себе. Адже потрібно було так мало струснути його, щоб він зрозумів: світ, який він створив навколо, був лише маревом. Жодне слово, жоден вчинок не мали справжнього значення. Він навіть відчував вдячність до Марії, своєї колишньої дружини, за те, що вона розкрила йому очі.
У один момент все розсипалось. Його зразкове для оточуючих сімейне життя, дружні звязки виявилися брехнею. Виявилось, що дружина та найкращий друг зраджували йому, а приятелі, які знали правду, мовчали. Це був повний крах. Усі, хто був поруч, його підвели. Після розлучення Олег поїхав до рідного міста. Минуло вісім років з похорону матері, і жодного разу за цей час він не знайшов часу відвідати її могилу. Лише зараз він усвідомив, що мати була єдиною людиною, яка ніколи б його не зрадила.
Одружився Олег пізно. Йому виповнилось 35, а його обраниці 26. О, як він пишався, коли бачив Марію поруч. Вона здавалась витонченою, блискучою. Пізніше, коли вона кричала йому в обличчя, що весь їхній недовгий спільний шлюб ненавиділа його, що близькість із ним була катуванням, Олег зрозумів, наскільки сліпим він був. Її перекривлений від люті вираз нагадував жахливу маску, відразливу й страшну. Адже він мало не піддався. Марія так натурально ридала, благала про прощення, говорила, що він постійно зайнятий, а вона завжди сама.
Але коли він рішуче заявив про розлучення, вона показала своє справжнє обличчя. Олег вийшов із машини, дістав величезний букет квітів. Повільно пішов кладовищенською доріжкою. За стільки років все, напевно, заросло. Він навіть не приїхав, коли встановлювали надгробок. Усе робилось онлайн, віддалено. Так і життя може промайнути.
На його подив, огорожа й памятник виглядали доглянутими, без жодної травинки. Хтось дбав про могилу. Хто? Можливо, одна з маминих подруг. Адже син не знайшов часу приїхати? Відчинив калітку. «Ну, вітаю, мамо», прошепотів він. Горло стиснуло, очі заллялися сльозами.
Він успішний бізнесмен, суворий чоловік, який ніколи не плакав і не сумував. А тепер ридав, як дитина. І ці сльози не хотілося зупиняти. З ними ніби очищалась душа, йшло все, що було повязане з Марією та іншими невдачами. Ніби мати ласкаво гладила його по голові й шепотіла: «Ну що ти, що? Усе налагодиться, побачиш». Він довго сидів мовчки, подумки розмовляючи з матірю. Згадував, як розбивав коліна й плакав. Мама мазала рани зелёнкою, дмухала на них і заспокоювала: «Нічого страшного, всі мої хлопці коліна били, загоїться і сліду не лишиться». І справді, загоювалось. І з кожним разом біль ставало легше переносити.
«До всього звикаєш, до всього. Тільки до зради звикати не можна», повторювала вона. Тепер він розумів глибокий сенс її слів. Тоді вони здавалися звичайними, а тепер він усвідомив, якою мудрою жінкою була його мати. Вона виростила його без батька, але не няньчилась, а виховала нормальним хлопцем.
Скільки часу минуло, Олег не знав, та й не хотів дивитись на годинник. Зараз він відчував спокій. Вирішив залишитись у містечку на кілька днів. Треба щось вирішувати з материним домом. Звісно, він міг дозволити собі платити сусідці за догляд, але скільки ще він стоятиме пусткою? Він усміхнувся, згадавши, як познайомився з її донькою. Коли домовлявся про догляд за будинком, зустрів Наталку. Йому було так погано тоді, так гірко. А Наталка виявилась чуйною. Вони побачились вечором, розговорились, і все сталося саме собою. Вранці він поїхав, залишивши записку, куди покласти ключ.
В її очах він, мабуть, виглядав негарно. Але ж він нічого не обіцяв. Все сталося за обопільною згодою. Наталка приїхала до матері після розлучення з чоловіком-тираном. Вона розповіла йому про це. Їй було важко, йому теж. І ось все трапилось. Просто так.
Дядьку, ви не могли б мені допомогти? почувся дитячий голосок. Різко обернувшись, він побачив дівчинку років семи-восьми з порожнім відерцем у руках.
Мені потрібна водичка, щоб полити квіти. Ми з мамою щойно їх посадили, а сьогодні мама захворіла. На дворі така спека, вони ж завянуть. Тут зовсім близько вода, просто мені відерце не дотягнути. А я не хочу, щоб мама дізналась, що я сюди сама прийшла. Якщо носитиму по трохи, це займе багато часу, і мама все здогадається.
Олег усміхнувся:
Звичай
