Мені шістдесят п’ять років, але я досі змушена працювати, щоб мати хоч на хліб. Хоча й держава дала мені пенсію, та я її вже пів року не бачу, бо моя картка в доньки. Я боюсь в неї її забрати.
Таня завжди була хорошою дитиною. Слухалася нас з чоловіком, у всьому допомагала, була найкращою ученицею в класі. Закінчила престижний ВИШ, має вищу освіту. Та після двадцяти років доньку як підмінили.
Моя Таня вже розміняла четвертий десяток, а й досі ніяк не вгомониться. Тричі виходила заміж, але довго не була з чоловіками. Дітей так і немає, хоча з її способом життя діти не потрібні. Вона в мене любить в чарку заглянути, деколи по кілька днів нетвереза ходить. Я її скільки прошу схаменутися, не слухає. Роботи шукати не хоче, ми живемо у невеличкому містечку, робочих місць не розмаїття, але хто хоче заробити той заробить.
Поки ще я працювала на підприємстві головним бухгалтером, то ми не знали ніяких проблем з грішми. Я все сама купувала, комунальні виплачувала, доньці давала коли вона просила. Вийшла на пенсію, стала я більш економна, та й скільки мені потрібно. Ми з донькою живемо в приватному секторі, то маю грядку, маю курятник з курми. То вже трохи своїх овочів, м’яса та яєчок.
Таня моя кожен місяць шукає собі роботу, та замість неї знаходить нових друзів по пляшці. А пів року тому сталася неприємність, я зламала ногу. Тож довелося дати карточку донці, щоб вона купила продукти, та ліки. Таня все купила, що потрібно, а картку не віддала. Сказала, що все одно потрібно буде ще в магазин іти. Я не вимагала, а коли вже я знову на ноги стала, то донька сказала, що має їхати на нову роботу, а немає що вдягнути, то їй потрібні гроші, знову я відступила.
Так пів року вже картка в доньки, тепер коли я згадую, щоб вона повернула, то вона здіймає лемент. Кричить, що вона мене покине й на старості років я буду сама, що я власній дитині копійки жалію. Хоча я ж розумію, що майже вся моя пенсія йде на оковиту. Продукти вона з пенсії майже не купує. Я продаю сусідам яйця, та м’ясо курей, щоб мати хоч якісь гроші. Та цього мало, тож два місяці тому довелося піти прибиральницею в місцеву крамничку, гроші не великі, але стабільні. Та й інколи можна взяти уцінені продукти, це виручає.
Про ситуацію з карткою знає лише моя кума Люба, вона мені радить заблокувати картку, та поїхати в район взяти іншу. Але ж Таня все одно дізнається й зробить скандал. Я не хочу, щоб вона кудись подалася, а я залишилася сама. Хоча Люба говорить, що я й так сама, лише лишній раз нервую коли бачу доньку в неадекватному стані.
От що робити, як краще поступити? Я розумію, що утримувати доньку у її віці це не норма, але мені її жаль. Та й, мабуть, це я з чоловіком її такою виховала, тепер маю покарання.
