Сьогодні я розповім дуже цікаву історію про те, як ставлення однокласників може змінити твоє життя. Ми з моїм однокласником удвох перешли до нової школи. Нас мами перевели через те, що в попередній була дуже погана класна керівниця, яка зовсім не слідкувала за своїм класом та і в принципі нічого нового нам не розповідала. Залишалися ми на одному рівні нашим класом, поки паралельні класи вчили щось нове.
Діма, мій друг, з яким я перейшов до нової школи, був з досить бідної родини. Мама його працювала прибиральницею у магазині, а тато постійно їздив на заробітки, щоб хоч копієчку привести додому. І звісно, що у них не було дуже багато грошей, щоб купувати гарну одежу синові та все, що він захоче. Але мене це зовсім не відштовхнуло у Дмитрі, тому що він був дуже гарною людиною, саме через це ми з ним і почали дружити. Поки всі інші діти ховалися один від одного та вибирали собі друзів тільки заради вигоди, Діма був зовсім інший. Завдяки його батькам Діма ріс щирою, відкритою, доброю та доброзичливою людиною. Ось так ми почали дружити. А потім ще й наші батьки дуже гарно здружилися, то тепер ми ходимо на всі свята разом та дружимо сім’ями.
І ось по переходу до нової школи над Дімою почали насміхатися, тому що у нього не було нового модного одягу та рюкзака. А доношував він все за своїми двоюрідними братами, чи за кимось ще. Та Діма просто на ці всі знущання не звертав уваги, поки це все не переросло вже у щось більше. Насправді він дуже довго терпів, цілий рік ці всі знущання. Та і я розумів, що ніяк не можу йому допомогти, тому що один проти всього класу не підеш. Так і були ми удвох весь восьмий клас, на Дімою знущалися, а я його потім заспокоював. В 9 Класі я вже не міг це також терпіти й почав захищати Діму перед усіма. Цим самим заслуговував знущання й у свою сторону. Тепер ми з Дімою були просто виродками серед класу, над нами постійно сміялися, принижували та інколи кидали речі.
Ми ледве витримали ці 2 роки у новій школі та після дев’ятого класу вступили до технікуму, там удвох вивчились та також удвох вступили до вищого навчального закладу, який також закінчились червоним дипломом удвох. Після закінчення університету я запропонував Дімі відкрити свою справу, він звісно що погодився і ми відкрили свій ресторан. Наш з Дмитром ресторан дуже швидко окупився та почав приносити нам прибуток. І через півтора року ми вже жили ні в чому собі не відмовляючи, та ще й допомагали нашим родинам. Спочатку ми з Дмитром жили в орендованій квартирі, але потім назбирали коштів та купили обом по однокімнатній квартирі в одному будинку. Зустрілися з гарними дівчатами та почали вже жити сімейним життям і дружити сім’ями. З роками ми з Дімою стали не друзями, а справжніми братами, які пліч-о-пліч пройшли вже половину життєвого шляху.
І ось було десятиріччя випуску зі школи й ми з Дімою звісно, що туди пішли. Мене мої однокласники впізнали відразу, а от Дмитра ні. Вони в мене питали, що це за чоловіка я привів на їхнє свято. А я їм відповів, що це їхній однокласник, як над яким вони знущалися все шкільне життя, поки ми вчилися у них в класі. Всі однокласники стояли з відкритими ротами. А ще як дізналися, що ми з Дімою навпіл тримаємо бізнес та заробляємо у два рази більше ніж кожен з них, то взагалі ледве не впали з ніг.
Взагалі, завдяки таким однокласникам у нас з Дімою виробився вольовий характер, з яким ми змогли досягти висот по життю. А взагалі і я, і Діма наших дітей будемо виховувати не так, як наших однокласників, які дивилися тільки на зовнішній вигляд, а що всередині їм будо все одно. Наші діти будуть чемні, вихованні та добрі, які завжди прийдуть на допомогу у будь-яку хвилину і ніколи в житті не будуть знущатися над іншими.
