В моєму житті не все склалось добре та спокійно, як я того очікував. Одружившись, я не міг і подумати, що матір моєї дитини візьме та покине нас, коли крихітці ще й року не буде.
Все почалось не після конкретної події, чи щось таке. Наші відносини стали напруженими ще доволі давно. Десь через рік, після одруження. З’явились ревнощі, для яких були приводи. А на фоні цього і сварки.
Коли ж навіть після народження доньки дружина не змінилась, була такою ж холодною не тільки до мене, а ще й до Злати, я впевнився, що наш шлюб приречений.
А потім я спіймав її на зраді. Вона не особливо й приховувала. Коли ж я почав розбиратись з нею щодо цього, вона просто знизала плечима, зібрала речі та пішла, наостанок гукнувши, що ця дитина тепер лише моя “морока”. Мовляв, я її хотів, а не дружина, от мені й бавитись з нею. Після цього я дізнався, що тепер є єдиним опікуном Злати, адже колишня дружина написала відмову від своєї кровинки.
Такої злості я не відчував, можливо, ніколи. Як вона може так взагалі говорити про власну дитину? Як вона могла відмовитись від дитини, яку виносила та народила? Хоча чого я очікував від колишньої дружини, знаючи її справжню? Не знаю. Не знаю тепер, чи доречно хоч якісь запитання давати і шукати в її словах хоч краплю людяності та логіки…
Проте опускати руки я не збирався, адже в мене була чітка ціль – виховати достойну людину в цьому світі та зробити Злату максимально щасливою. Хочу передати весь свій досвід їй, щоб вона навчилась того, що знаю і вмію я, не проходячи через всі ті труднощі самостійно.
Так я почав свій шлях батька одинака. Навчився доглядати за крихіткою, заміняв їй маму та дарував всю свою любов та увагу, як тато. Я був щасливий бачити, як росте моя малеча. Як вона каже перше слово, як незграбно ходить, як звичайна річ, така як перетворення кукурудзи на попкорн її вражає та викликає захват, як вона із величезним зацікавленням розглядає зорі в нічному небі.
Так прийшов її шостий день народження. Злата ще не пішла до школи. Коли буде сім рочків, тоді піде. А так вона ще зовсім маленька та хоче, радше, бавитись на уроках літачками, а не уважно слухати вчительку.
Я ж також хотів мати стосунки. Не тільки ж колишній ніжитись в обіймах свого кохання. Тому знайшов собі дівчину. Звуть її Віка. Після декількох місяців стосунків ми вирішили пожити разом. Віка переїхала до нашої квартири.
Я думав, що знайшов для Злати нову маму, але помилявся. Після переїзду Віки, Злата стала все більше і більше закриватись в собі. Стала менш активною, не цікавилась більше нічим та не задавала мені тисячу і одне запитання про космос, природу, людей, мою роботу, цей світ, про чай та какао. А коли я приходжу додому, то Злата просто тихенько сидить в своїй кімнаті, бавиться, малює або що. Коли в нас була няня, такого ніколи не було. Навіть коли хворіла, Злата виходила до дверей зустріти мене та обійняти.
Запитав у Віки, що таке, адже вона без роботи і зараз на моєму забезпеченні, тому сидить вдома із Златою. Та сказала, що то певно стрес, бо нова людина в домі, ще не звикла, от і соромиться перед Вікою.
Але моє серце не сиділо на місці та я відчував, що щось не так. Щоб перевірити, чи все добре і що взагалі відбувається вдома, поки мене немає я вирішив просто прийти на дві години раніше з роботи.
Я тихенько зайшов до квартири, щоб не створити шум і не дати знати про себе. З вітальні чулась розмова Віки з її подругою. Чаювали вони. Тоді я зашмигнув до кухні… І що я побачив? Злата стоїть на кухні, на стільчику та миє таку гору посуду, що і мені б було важко її вимити всю. І не просто тарілки й стаканчики. А кухонні ножі, важезні каструлі та сковорідки в тому числі.
По-перше, якого дідька моя Злата в свої шість рочків має мити стільки посуду, ножі, важкі каструлі?! А по-друге: звідки стільки посуду?! Ми ж замовляємо весь час доставку, адже Віка “не буде стояти біля плити, якщо я стільки заробляю, що і цьому немає потреби”.
Я зайшов до вітальні та попросив пояснити, що це відбувається. Віка ж сказала, що вона, бачте, вирішила навчити її бути справжньою жінкою.
– Всі ж знають, що місце справжньої жінки на кухні, а тому я привчаю її з дитинства. – Зухвало сказала вона.
– Та що ти кажеш? Справді? Місце жінки на кухні і через це ти привчаєш мою доньку з дитинства до такого?! Та ти що?! Тоді, виходячи з твоєї логіки, ти не справжня жінка, адже я тебе на кухні бачу лише коли ти собі каву робиш, чи з холодильника щось береш.
Віка насупилась й вже хотіла почати кричати, але я не дав їй такої можливості, попросивши її з подругою завершити свої посиденьки закінчити швидше, адже нас чекає дуже серйозна розмова.
Поки вони там закінчували, я забрав Злату з кухні та попросив розповісти про те, як до неї відноситься Віка. Донечка розплакалась та показала мені цілий список справ, які вона мала зробити до мого приходу додому. Віка ще й спеціально вимащувала багато посуду,(хоча в такій кількості не було потреби) щоб дати Златі більше роботи. Крім того вона мала закинути прати, позамітати в цілій квартирі, викинути сміття та скласти речі Віки в правильному порядку. Нагадую, що моїй Златі всього шість рочків. Не дванадцять.
– Віка сказала, що якщо я тобі про це розповім, то вона зробить так, що татко мене більше не буде любити і вона особисто мене віддасть в дитячий будинок.
Після цих слів я вже не міг тримати себе в руках. Як тільки я почув, що подруга пішла, то одразу пішов до Віки розбиратись. Та почала вищати, що то взагалі е її дитина і якого біса вона має робити щось для неї. Але ж я питав про те, що вона Златі давала стільки роботи, поки сама чаї розпивала з подругами. І не тільки чаї, як я потім дізнався.
Зі скандалом я викинув Віку з квартири та її речі. А що не забрала — через вікно. Не хочу, щоб в неї був хоча б якийсь привід для того, щоб повернутись до нашого зі Златою дому.
Краще я буду самотнім, але моя дитина буде щасливою, якщо мені і далі будуть попадатись такі жінки.
