Максим вже понад п’ятнадцять років віддав роботі вчителя фізики та математики в школі свого рідного селища. Він й сам колись навчався тут, а тепер сидить по іншу сторону «барикад» так сказати. Діти просто в захваті як він легко та практично пояснював страшні формули з підручника. Ті хто колись навіть не знав до кінця таблицю множення під його керівництвом на відмінно складали екзамени. Серед колег він був наймолодшим. Воно й не дивно. Ніхто з міста не хотів працювати у сільській школі. Приїдуть на кілька тижнів практики й більше ти їх не побачиш. Кілька разів йому пропонували очолити школу. Але він ніколи не любив займатися паперовою роботою з документами. Діти були йому ближчими. Можливо через те, що власних він не мав.
Щойно він повернувся до рідного села після закінчення педагогічного університету, як йому приглянулася сусідська дівчина. Кілька разів він допомагав їй по господарству, потім все частіше вони почали зустрічатися, а через рік вона до нього переїхала. Тоді він мешкав вже сам. Батьки давно померли, братів та сестер він не мав. Згодом і одружилися. Мовляв не личить вчителю школи жити без штампа у паспорті.
На превеликий жаль подружнє життя їх не задалось. Хоч Максим й старався як міг. Почав будувати новий будинок, купив у сусідів ще шматок землі. Погодився навіть на роботу директором, щоб заробити більше грошей. Люди тільки дивувалися, як тільки він все встигає. Наче в нього на добу не 24, а 48 годин. Навіть дома приймав учнів, які не могли зрозуміти теми. Однак гроші відмовлявся брати. Йому було соромно, що він не зміг навчити їх в школі. Батьки це бачили й знайшли вихід як віддячити турботливому вчителю. Хтось допоможе технікою на городі. Хтось прийде разом будувати будинок на вихідний. А хтось просто мовчки залишав біля дверей щоранку свіже молоко та продукти.
Одне тільки переймало Максима. Після стількох років спільно життя вони з дружиною так і не мали дітей. Що вже тільки не робили. Лікарі, ворожки, народні методи – нічого не допомагало.
Аж ось рік тому по селі пішли перешіптування, що дружина зраджує Максиму. До останнього не хотів вірити злим язикам. А спитати напряму боявся. Боявся, що чутки стануть страшною правдою. Він й сам помітив, що дружина стала до нього наче чужа. Часто зникала з подвір’я. Завжди говорила, що до подруг. А він вірив. А бо ж хотів вірити.
Та правда відкрилася, коли він випадково повернувся раніше додому. Максим не був ревнивим та ласим до бійки. Побачивши зраду власними очима він просто взяв свої речі та мовчки пішов до свого шкільного кабінету. Повернувся додому лише через кілька днів. Жінка зустріла його докорами, наче це він був винуватий, що раніше прийшов до дому. Вона кричала та скандалила, а він мовчав.
В наступний понеділок він повідомив, що не зможе вийти на роботу та й поїхав до міста, де подав заяву на розлучення. Поки ще дружині повідомив ввечері. Знову скандал. Вона кричала, а він просто мовчав та перевіряв зошити з контрольними учнів.
Розлучали їх у місті. В судді, що займалася їх справою Максим одразу взнав свою однокласницю. Колись вона навіть була в нього закохана. Але після школи вона вступила навчатися на юриста, а його забрали до армії. Так їхні шляхи й розійшлися.
По ледь помітному усміху він зрозумів, що вона його теж згадала. Процедура відбулася швидко. Не так, як показували в телепередачах. Коли вже все закінчилось, то поглядом суддя попросила його зачекати. В пустій залі вони розговорилися, що й не помітили, що вже звечоріло. Із захоплення бесідою їх вивів охоронець, який вже мав зачиняти кабінети.
Тільки тут Максим зрозумів, що запізнився на останній автобус, який їхав до його села. Таке хвилювання через суцільну дрібницю насмішило його суддю-однокласницю Катерину. Вони йшли вечірнім містом, а вона просо сміялась.
Максим залишився ночувати в неї. Чоловік її давно покинув. Дітей в них також не було. І ось після келиха вина їх юнацьке кохання повернулося наче не минуло й дня. Наче вони знову Максимка та Катруся, які соромлячись трималися за руки на березі річки.
Ось так Максим в сорок років побачив, що життя можна змінити кардинально за один момент. Як не намагалися його втримати в селі на посаді він все ж таки звільнився. З колишньою дружиною бачився лише один раз, коли продавали будинок. Катерина допомогла йому влаштуватися вчителем у місті. Його одразу помітили в колективі за любов до професії.
Та найголовніше, що всього за рік спільного життя з Катериною вона завагітніла. Максим коли дізнався не знав куди себе подіти. Нездійснена до цього часу мрія тепер була наче в руці. Майже під Різдво в них народилася донечка. Назвали її Марійка. Життя пішло на лад.
Максим часто серед ночі прокидався й починав думати, що сталося б, якби у той день він випадково не повернувся додому. Довго сидячи біля ліжечка своєї донечки він не міг повірити в таке щастя. Що через стільки років він знову зустрів Катерину, що знову покохав.
Не раз повторював собі, що правду значить говорять старі люди. Що від власної долі не втечеш. І що кому приготовлено, те неодмінно станеться. Кохання наче потік води – завжди знайде як обійти перепони та з’єднатися з річкою.
