Одного разу я бігла з обіду на роботу. Йшла дуже швидко, бо вже запізнювалася. Але тут я побачила «картину», яка змусила мене зупинитися. По вулиці йшла дівчинка, на вигляд 10 років, і гірко плакала. Голову опустила, а на її спині від схлипів погойдувався портфель. Натовп проходив повз та не звертав уваги на одиноку дитину, яка там гірко плакала. Я підійшла до неї.
– Чому плачеш, дівчинко?
– Розумієте, уроки закінчилися раніше, два уроки скасували. Про це не знали рідні, тому я сама пішла додому. Мама на роботі, а бабусі немає вдома, двері до квартири зачинені. Я не знаю, що робити. Грошей на рахунку немає, щоб комусь подзвонити.
– Горе ти моє! Не треба через це плакати. Диктуй номер мами, зараз до неї подзвоню.
За кілька хвилин розв’язала всі проблеми. Мама веліла доньці залишатися біля під’їзду та чекати бабусю, яка скоро має повернутися з магазину. Вирішила бабусю почекати і я, щоб душа була спокійною.
– Якщо наступного разу трапиться така ситуація, не потрібно плакати. Потрібно просто подумати наперед. Коли двері виявляться зачиненими, вийди на вулицю та попроси у когось мобільний телефон. Подзвони бабусі. В іншому випадку постукай до сусідів на різних поверхах. Вони допоможуть. Пам’ятай, що через це не варто плакати.
Коли я сказала це дівчинці, до під’їзду підійшла бабуся. Вона подякувала мені за допомогу, забрала онучку, яка посміхалася, і пішла. А я побігла на роботу, бо ж запізнююся.
Давайте будемо добрішими!
