Я їхала з роботи в громадському транспорті й слухала улюблену музику. Через кілька зупинок до мене підсідає «я ж мати» з дитиною. Дитинко, ти не могла знайти собі місце, пару раз зачепила мій телефон. Я мовчала, не хотіла псувати настрій і влаштовувати скандали. Захотіла дістати блокнот — бачу «Тік-Так» мій улюблений поклав сюрприз. Я посміхнулася і відвернулася в вікно. Раптом дівчина починає мене смикати за куртку. Знімаю навушник, питаю:
– Що хочеш?
– “Тік так”.
– А чарівне слово?
– Будь ласка!
– Ось! Тримай!
Я, звичайно, могла упертися і не звертати уваги, але знала, чим це закінчиться. Мені стало нудно, я дістала телефон і почала грати в «Бімс».
Дівчинка вирішила, якщо я ділилася цукерками, то і телефоном поділюся.
– Дай телефон!
– Проси у мами!
– Я хочу твій! – реве дівчинка на весь автобус.
– Жінка, заспокойте дитину. Це мої речі, цукеркою я поділилася з-за ввічливості.
Вона на мене глянула зверхньо і все. Дитина в цей час билася в конвульсіях, смикала мене за вуха і витирала соплі об мою куртку. А потім була відповідь «я ж мати»:
– Не розповідай мені, к урка, як дітей виховувати! Попросила телефон — дай, весь автобус через твою принциповості страждає. Вона кричить, а тобі шкода! Дай телефон моєї доньки!
– Шановна, чому я повинна свій телефон комусь давати? Я не знаю ні вас, ні вашу дитину. Вона кричить
– це ваші проблеми, треба було нормально виховувати!
– Жінка? Це ти про мою дочку? Дітям не можна відмовляти, скупіться, дайте пограти з телефоном!
– Не можна відмовляти? Купіть їй такий же!
– А я не можу! Немає у мене грошей! У мене тільки виплати, сама її на ноги піднімаю!
– Дитині вже ні рік, ні два, ні три. Пора виходити з декретної відпустки. Ідіть працюйте і купуйте вашій дочці те, що вона хоче.
– Як у тебе взагалі рот відкривається? Ти — неадекватна! Я — мама, а ти …
Я закрила вуха навушниками й зробила голосніше музику.
На цьому моя історія не закінчилася. Вона зрозуміла, що я не звертаю на неї уваги, і почала розривати провід від моїх навушників.
– Ви мені зараз компенсуєте їх вартість! Не хочете — звертаюся до поліції й виштовхують з цього автобуса.
– А нічого було зі мною справу мати й дитину мою «личинкою» обзивати!
– Ти сама догралась …
Я взагалі не люблю конфліктів, але вона мене так дістала. Я почала її бити й ображати тими словами, що і вона мене (текст діалогу я трохи видозмінила, щоб не лякати інтелігентів). Я взяла її за волосся і викинула з автобуса. Вона мені губу примудрилася розбити. Жіночі бійки.
– Зробиш мені ще щось, каблуком в око заряджу!
Їхала я далі спокійно, правда, настрій пропав. Подібних особистостей потрібно відстрілювати.
Зіпсувала і день, і навушники.
