Я давно вже думала, що моєму чоловіку на мене байдуже, тож, коли сказала Віктору, що хочу з ним розлучитися, то не очікувала від нього ніяких емоцій.
В моїй уяві все мало такий вигляд: я прийду до чоловіка, скажу, що ми розлучаємось, а він не відриваючись від телевізора, кивне. Я тоді піду збирати свої речі та переїду до батьків. потім почну нове життя.
Був звичайний вечір, Віктор як завжди сидів на дивані та дивився телевізор. Я набралася сміливості, підійшла до нього, сказала все, що хотіла. І що між нами давно холод, і що я не можу більше так жити, і що я жива людина, якій потрібні тепло та ласка…
Але далі сталося те, чого я аж ніяк не очікувала. Віктор раптом вимкнув телевізор, встав з канапи та підійшов до мене. Він пильно поглянув мені в очі та запитав чи давно я так думаю.
– Яка тобі різниця? – різко відповіла я, – Ти давно мене не помічаєш та тобі зовсім байдуже до того, що я відчуваю.
– Це не так.
Віктор розвернувся та підійшов до вікна. Я вирішила завершити нашу розмову та пішла за ним, обійшла його з-за спини та побачила, що у нього на очах виступили сльози. Це вперше за десять років подружнього життя я побачила як мій чоловік плаче. Мене це неабияк спантеличило. Чоловік 180 сантиметрів зросту, 80 кілограмів ваги і плаче як хлопчисько.
Тоді мені його стало так шкода, що я миттю його обійняла та попросила пробачення за свої слова.
Ось як буває: зробиш передчасні висновки, приймеш рішення самотужки, але ситуація може бути зовсім не такою, як ти собі уявляєш. Близьку людину можна образити досить швидко. Добре, коли можна все виправити. Головне зробити правильні висновки та не повторювати колишніх помилок.
