Ця пригода трапилася зі мною минулого тижня, а я ще й досі не можу її забути.
Я поверталася з навчання та побачила як на лаві сидить молодий чоловік з букетом квітів. Не схоже було, що він на когось чекав, той хлопець сидів з опущеною головою. Мені стало дуже його шкода та я присіла поряд. Запитала у нього чи можу я чимось допомогти, а він сказав, що не знає.
Я вирішила поговорити на віддалені теми та у нас зав’язалася розмова. Молодого чоловіка звали Максим, він навчається в тому ж університеті, що і я, але на заочному відділенні. Я сказала, що мені вже треба йти, а Максим погодився мене провести. Коли ми вже доходили до мого дому, хлопець помітив кафе та запропонував зайти в нього. Я погодилась. Ми продовжили нашу розмову. Виявилось, що у нас багато спільних знайомих та раптом я зрозуміла, що він той хлопець, з про якого розповідала моя одногрупниця.
Ірина любить хизуватися тим скільки у неї багато залицяльників. Вона розповідала, що за нею бігає один Максим, проходу їй не дає, а вона йому постійно відмовляє. Очевидно, й цього разу вона йому відмовила теж. Я не стала розповідати про те, що знаю Максиму, щоб ще більше його не засмучувати. Згодом молодий чоловік зрозумів, що мені можна довіряти, та про все розповів сам.
Ми просиділи аж до зачинення кафе, Максим провів мене до під’їзду та подарував квіти, які були призначені для Ірини. Ми не встигли обмінятися телефонами та тепер я навіть не знаю чи ми з ним ще побачимось.
Вже тиждень пройшов, а я все не можу забути наше з Максимом знайомство. Може, мені спробувати його відшукати? Але якби він хотів мене знову побачити, то взяв би мій номер телефону, або по-іншому проявив би ініціативу.
