Побачити на власні очі
Після страшної трагедії втрати чоловіка та шестирічної донечки в автокатастрофі Оксана довго не могла оговтатись. Майже пів року вона провела в київській приватній лікарні, не пускала нікого до себе, лиш поруч залишалася її мама, яка з терпінням розмовляла з донькою. Якось мама обережно промовила:
Оксаночко, бізнес твого Остапа може розвалитись, він ледве тримається, Ярослав насилу справляється. Він телефонував і просив, щоб я тобі передала. Добре, що Ярослав порядна людина, але…
Ці слова ніби повернули Оксану до життя.
Так, мамо, треба зайнятись ділом Думаю, мій Остап був би радий, якби я продовжила його справу. Добре, що я розумілася в роботі, Остап відчував взяв мене колись у свій офіс.
Оксана повернулась до справ, зберегла сімейний бізнес. Проте навіть тоді, коли робота йшла добре, вона відчувала нестерпний сум за загиблою донечкою.
Доця, я хочу дати тобі пораду візьми з дитбудинку дівчинку, дитини, яка має ще важчу долю. Ти зробиш їй життя світлішим, а згодом зрозумієш, що це і є твоє спасіння.
Добре обдумавши материні слова, Оксана погодилась мама була права. Скоро вже була у дитячому будинку, хоч і розуміла: доню-кровинку навряд зможе замінити хтось.
Марічка народилася майже незрячою. Батьки одразу відмовилися від неї, дізнавшись про діагноз. Хоч і мали вони обидва вищу освіту, походили з освічених родин, злякалися відповідальності. Вочевидь, підлість і страх не минають навіть інтелігентних.
Так і опинилась дівчинка в київському будинку немовляти, Марічка так її там назвали. Вона росла, не бачачи світу, розрізняючи лише тіні. У дитбудинку навчилась читати, закохалась у казки, сподівалась: одного дня і до неї прийде добра фея.
Коли Марічці виповнилося майже сім років, фея прийшла. Красива, успішна, але надломлена болем. Дівчинка не розрізняла її обличчя, але відчула доброту. Директор дитбудинку щиро здивувалася: навіщо такій заможній жінці дитина з вадами? Оксані не хотілось нічого пояснювати сказала лише, що в неї є можливість та бажання допомогти дитині.
Вихователька привела Марічку за руку. Побачивши дівчинку, Оксана відразу зрозуміла: Ось вона, моя. Немов янгол, з золотавими кучерями, великими блакитними очима сліпими, але прозорими і живими.
Хто це? спитала Оксана, не відриваючись від дитини.
Це наша Марічка, дуже ніжна та добра, відповіла вихователька.
Моя Марічка твердо вирішила Оксана.
Оксана й Марічка стали одне для одного справжньою родиною. Після появи дівчинки життя Оксани змінилось: вона нарешті відчувала сенс. Звернувшись до лікарів, Оксана отримала трохи надії: операція могла б повернути дівчинці зір, хоча й доведеться носити окуляри.
Оксана відразу ж погодилась, і перед школою Марічці зробили операцію, але результат був слабким. Шанс ще залишався треба було почекати, поки дівчина підросте. Час минав. Оксана вкладала душу у доньку, дбала про неї. Бізнес процвітав, Оксана була успішною і вродливою жінкою, але все її життя крутилось довкола доньки, на чоловіків вона не зважала.
Марічка виросла красунею, рідкісної вроди дівчиною. Закінчила університет у Львові. Вміла цінувати людей, ніколи не була розпещеною, вже працювала у маминому бізнесі. Оксана уважно стежила за оточенням Марічки, боялася, щоб хтось корисливий не скористався її щирістю заради добробуту. Достаток у доньки був немалий, і вона відразу ж давала зрозуміти, що для шахраїв шлях закритий.
Коли у Марічки зявилося кохання, Оксана також познайомилася з Олексієм і не знайшла нічого підозрілого. Вона не була проти їх стосунків. З часом Олексій запропонував Марічці побратись. Підготовка до весілля йшла повним ходом, а через пів року після весілля мала бути остання операція, яку запланували для відновлення зору Марічки.
Олексій був люблячим та ніжним, дбав про кохану. Однак інколи Оксана відчувала у ньому якусь награність, але відганяла ці думки. Молоді приїхали в село під Житомиром у ресторан, де мала бути їхня весільна вечірка, планували обговорити декор. Вдень там було малолюдно.
Вони сіли за столик. Олексій поклав свій телефон на стіл, і в цей момент у нього на автівці спрацювала сигналізація. Він вийшов перевірити. Марічка залишилась одна. Телефон Олексія задзвонив, навязливо і настирливо. Вона не хотіла відповідати, але не втрималась підняла слухавку і миттєво почула голос майбутньої свекрухи, Галини Сергіївни.
Синку, я придумала, як швидко позбутись цієї сліпої Марічки. У знайомої в турагенції є дві путівки. Як відгуляєте весілля зразу їдьте в Карпати. Скажи своїй жінці, що хочеш помилуватись горами, клич її із собою. Підсунь так, щоб вона оступилася і впала А потім подасися у поліцію мовляв, посварилися і вона пішла сама. Поплачеш, покричиш усі повірять. Хто буде слідство вести десь у горах? Гроші не втрачай, синку, діємо швидко. Гадаю, зіграти закоханого тобі вдасться. Все, я вимикаюсь.
Галина Сергіївна роз’єднала виклик. Марічка кинула телефон здавалося, він обпік їй руки.
Виходить, його мати хоче моєї смерті, а і Олексій у цьому жах і розпач охопили дівчину.
Щойно була щаслива наречена, а тепер дві людини, яким вона і мама довіряли, хотіли її загибелі. Вона тряслась, намагаючись взяти себе в руки. В цей момент повернувся Олексій.
Дивно, що спрацювала сигналізація мабуть, кіт, але на машині все гаразд. Знову задзвонив його телефон. Подивившись на дисплей, хлопець сказав: Це Роман, на роботі терміново викликають.
Їдь, тихо мовила Марічка. Я зачекаю тут маму, ми разом усе обговоримо.
Добре, тоді я поїхав…
Коли вона залишилась сама, їй не було до чаю, та адміністраторка помітила сльози:
Марічко, що сталося? Куди поспішив Олексій?
Катерино, все гаразд. Зараз приїде мама Олексія викликали на роботу.
Я принесу Вам чаю, Вам треба заспокоїтись, запропонувала Катерина, і Марічка кивнула.
Оксана знала, що донька мала бути з Олексієм, тож, почувши її схвильований голос у телефоні, поспішила під ресторан.
Що відбулося, доню, що з тобою?
Мамо! Вони хочуть мене вбити, крізь сльози відповіла Марічка.
Хто? перелякалась Оксана.
Олексій і Галина Сергіївна! Я сама чула, вона йому дзвонила, а він телефон забув. Сказала купити тур у гори і там мене зіштовхнути. Поспішала, щоб ми не встигли зробити мені операцію
Доню, ти точно все це чула?
Мамо, повір, я слухала на власні вуха. Вона навіть не зрозуміла, що в слухавці була я, а не Олексій
Оксана приголомшено сиділа. Справді вони обидві так помилились в цьому хлопцеві? Що робити? Обмірковували ситуацію, коли подзвонив Олексій.
Ну що, Марічко, мама приїхала, домовились щодо залу?
Оксана взяла трубку доньки:
Алло, Олексію, вітаю. Добре, що ми вчасно дізналися про ваші плани із мамою. Ти мене слухаєш? Не намагайся викручуватись. Про ваші путівки й задум…
Які путівки, які плани? Олексій або справді нічого не розумів, або вправно грав захоплення.
Тур у Карпати, де Марічка мала випадково загинути, спокійно пояснила Оксана.
Олексій одразу зрозумів, що мати потрапила в халепу й говорила не з ним, а з Марічкою.
Але це не я, це мама
Зрозуміло, справжній негідник. Прощай, Олексію.
Наступного дня Олексій зник із міста. Звинуватив маму, забрав у неї всі заощадження та подався у Львів. Боявся, що Оксана і Марічка звернуться до поліції. Галина Сергіївна також терміново подалася до знайомої в Одесу.
Побачити світ на власні очі
У львівській офтальмологічній клініці Марічці зробили складну операцію. Оксана була поруч поки пов’язку не зняли, вона водила доньку на подвіря, сиділи разом під каштанами. Дмитро Ігорович, молодий лікар, з глибокою турботою ставився до Марічки; після операції вона постійно була під його наглядом.
Дмитро Ігорович був серйозний, щирий, часто ніяковів було видно, що Марічка йому неабияк подобається. Оксана пильно придивлялася, але бачила лише його доброту. Коли зняли повязку, він прийшов із пишним букетом червоних троянд. Марічка заціпеніла від щастя, вкотре побачивши світ: і дивовижний букет, і стрункого блондина з сірими очима.
Я така щаслива! Я усе бачу! розплакалась Марічка, і Дмитро кинувся її втішати.
Вона остаточно повернула зір, хоч і мусила завжди носити окуляри. Але то була дрібниця порівняно з минулим.
Згодом відбулося красиве весілля Марічки і Дмитра у Львові. А через рік у молодят народилася донечка з сірими очима як у батька. Марічка щаслива: у неї турботливий і надійний чоловік, який дбатиме про неї та родину завжди.
Життя навчило Оксану і Марічку: навіть крізь біль втрат і людську підступність не можна втрачати віру в добро. Лише побачивши всі труднощі на власні очі, можна знайти справжню радість, любов та порозуміння.
Дякую за довіру і підтримку. Бережіть рідних та частіше дивіться на світ серцем!
