Щоразу коли Софія чула прохання своїх дітей про купівлю чогось кращого, на її очі наверталися сльози. Вона не могла змиритися з думкою, що так міцно засіла у її голові: якби вона тоді вчинила інакше, то зараз би все було краще, але вже пізно.
Софії недавно виповнилось двадцять років, як вона познайомилась з молодим фермером, що приїхав у їхнє село. Звичайно, йому відразу сподобалась красива й добра сільська дівчина, тому він почав до неї загравати.
Софія навіть не дивилась у сторону фермера, хоч і красенем він був, бо вже давно її серце належала Ростиславу. Вона б за ним і одружилась б, і на край світу втекла б, але ж не могла кинути батьків тонути далі у цій бідноті, тим паче батьки все більше на неї натискали, щоб придивилась до чужинця, адже він багатий, не те що її бідний коханий.
Ростік був хорошим хлопцем, але його маму у селі недолюблювали, бо з’явилась вона тут без чоловіка, купила хату, а через кілька місяців народила сина. Нікому нічого не розповідала й дивилась з підозрою на людей. Проте це не завадило її синові ще маленьким хлопчиком закохатися у яснооку Софійку.
Все ж Софія вирішила довіритися своєму серцю й одружилась з коханим. Батьки не могли зрозуміти доньку, що втратила такого хорошого й перспективного нареченого, але таки благословили її.
Софійка пішла у невістки й, на щастя, відлюдькувата свекруха виявилась дуже доброю жінкою, що прийняла дівчину, як рідну доньку. Вони жили у мирі й злагоді, хоч і дуже бідно.
Але все у їхньому житті змінили діти. Вони вимагали багато грошей на себе й уваги, тому поки працювати міг тільки чоловік, що перебивався різними підробітками по їхньому й сусідніх селах. Тут і почала згадувати Софія свого колишнього кавалера, що міг би її дітей всім потрібним забезпечити й ще б залишалось на їх бажання, а зараз же вона змушена їм у всьому відмовляти.
Не міг довго Ростислав дивитися на засмучену дружину й прийняв рішення їхати на заробітки. На щастя, зі своїми золотими руками чоловік там не пропав й незабаром у будинку почалися великі ремонти й маленька «халупа» перетворилась у красивий двоповерховий будинок.
Софія не могла повірити своєму щастю, адже її Бог нагородив за бідне дитинство тим, що дав чоловіка, якого вона кохає і який може забезпечити дітей всім потрібним.
Коли вони вже одружили старшого сина, то Ростиславу прийшов лист від його біологічного батька, якого чоловік ніколи не бачив, у ньому повідомлялось, що той доживає останні дні й хотів би наостанок зустрітися з ним.
Ростислав пробув у столиці місяць. Тиждень він проводив час з батьком, говорив й вислуховував пробачення, а наступні тижні оформлював документи про спадщину, адже він був єдиним спадкоємцем цього дуже багатого чоловіка.
З того моменту їхнє життя ще покращилось, бо нарешті чоловік припинив їздити на заробітки, а відкрив своя справу, а Софія щаслива, що нікуди не потрібно чоловіка відпускати й у всьому йому допомагає.
Пам’ятайте, що наше серце завжди обирає того, хто нам потрібний та з ким ми будемо щасливі, тому йдіть за його покликом й не забувайте, що таке людяність та честь.
