У житті не вгадаєш, де впадеш, а де піднімешся. Воно непередбачуване як погода. Так було і в Іванни.
У своїх 27 вона виховувала двох синів – Миколу і Мар’яна. Хлопці росли міцними і гарними. Коли жінці виповнилося 37, на світ появилася ще донечка Настуся. Уся увага батьків тепер була спрямована на крихітку. Треба зауважити, що дівчинка народилася трохи кволою, тому материне серце ще більше хвилювалося за неї.
Коли Іванці виповнилося сорок, несподівано пішов з життя чоловік. Опорою для сім’ї тепер були сини, які також проявили себе як хороші господарі.
Та час прийшов, і кожен з них створив власну сім’ю, покинувши рідну оселю. Так Іванка залишилася наодинці з Настусею. На дівчину також вже почали заглядатися парубки.
Невдовзі Настуся заявила, що кохає Юрка. У мами таке повідомлення викликало великий протест. Хлопець, кругла сирота, не мав ні кола, ні двора. Навіщо їм такий голодранець?
Однак Настя від свого не відступала. Довелося Іванці змиритися з вибором дочки. Проте Юрко видався не таким уже невдахою, як здавалося на перший погляд. Був роботящий і дбайливий. Одразу ж взявся за ремонт будинку, і за літо будівля стала наче новою. Опісля звів навколо обійстя нову огорожу. І Настю любив, догоджав, як умів.
Іванка заспокоїлася і більше не докоряла доньці за її вибір.
Минуло ще кілька років. Настя раптом виявила бажання поїхати в Польщу на заробітки. Тепер донька надзвонювала і матері, і часом чоловікові – питала, як здоров’я, часом надсилала гроші…
Швидко збігло пів року, потім і рік, а Настя не поспішала додому. Поширилися слухи, що вона живе з іншим чоловіком.
Ось і настали Різдвяні свята, які Іванка відсвяткувала разом із зятем. Надходив день іменин. Іванка все-таки вирішила зібрати усіх дітей за святковим столом. Звичайно, Настя не змогла приїхати.
У гості прийшли сини з невістками. Найстарший Микола раптом заговорив про успадкування будинку, адже матір уже не молода і всяке може бути.
Іванку наче обдало окропом після цих слів, як це він посмів таке казати. Вона рвучко підхопилася і мовила:
– Годі! Тут є господар – Юра! І більше я на цю тему не бажаю спілкуватися!
Микола і Мар’ян переглянулися і мовчки вийшли з-за столу. Іванка не стала їх зупиняти, лиш мовчки провела поглядом до порогу.
Матір ще довго сиділа за столом і розмірковувала, навіщо її синам ще одна хата, коли кожен має свою. А от у Юри нема більше де голови приткнути. Пів життя живе у її хаті. За цей час став ріднішим за її синів. Адже саме він виходив її, коли захворіла. Та й не пам’ятають її рідні діти про неї. Зрештою, не їм вирішувати, кому має належати майно.
