В молоді роки Віктор не поспішав одружуватися. Вважав, що не час обтяжувати себе сім’єю. Дівчата в нього були, і не мало. Та з кожною зустрічався не більше ніж місяць. Розлучався без пояснень. Йому добре так жилося. Та як не намагайся бути незалежним, а приходить усвідомлення того, що пора одружуватися. Йому тридцять шість років, якраз той вік, коли чоловіки створюють сім’ї. Та проблема в тому, що не зустрілася Віктору та єдина, з якою б захотів прожити життя.
Випадково познайомився з Анною. Їй двадцять шість років. Вона не приховувала, що заміжня, та на побачення з Віктором погодилася. Це перша дівчина, яка сподобалася чоловіку. Тому вирішив говорити з нею відверто. Запросив у ресторан. Розмову почала Анна:
– Я не приховую, що одружена. Дітей немає. Чоловік у мене гарний, та старший на двадцять п’ять років. Сам розумієш, що чоловіча увага мені потрібна. Я пропоную зустрічатися без зобов’язань. Не вимагати нічого одне від одного.
– В мене інша пропозиція, – говорив Віктор, – ти розлучаєшся, і ми одружуємося. Навіщо тобі старий чоловік? А в нас із тобою будуть діти і щасливе сімейне життя.
– Ти мене не зрозумів, подобаєшся мені, але не настільки, щоб я кинула свого чоловіка. Просто будемо зустрічатися. Гроші в мене є, винайму квартиру для наших зустрічей. Ну, як, ти згоден?
– Ні, – відповів Віктор. Розрахувався і пішов до виходу.
Це він так завжди пропонував жінкам, наразі сам почув ті слова, які образили його. Знову в пошуку Віктор.
