У дитинстві ми з сестрою часто їздили в гості до бабусі. У її великому будинку майже в кожній кімнаті на столі стояла красива цукерниця, а в ній повно солодощів. Вибирай та їж все, чого душа забажає. Бувало таке, що ми об’їдалися аж до гикавки, але все одно від солодкого ніколи не відмовлялися.
Навіть мали свою традицію з дідусем. Він прокидався серед ночі у пошуках чогось смачненького, а ми разом із ним. На кухні дідусь колотив нам кефір з цукром та давав печиво «Топлене молоко». Кілька шматочків й ти ніби в раю. Задоволені, усі йшли спати й нічого не розповідали бабусі, яка мирно спала у своїй кімнаті.
Ну що ж тепер ми далеко не діти. Бабусі уже давно немає, а коли приїжджаємо в гості до дідуся, то красиві цукерниці пустують. Тож тепер наша черга наповнювати їх солоденьким та радувати старенького. Він так і залишився ласуном, як і ми.
Та розповісти я хотіла про інше. У мене є близька подруга, Міла. Вона мама прекрасного хлопчика, Матвія. Міла дотримується режиму, не дозволяє дитині дивитися мультики, займається з ним по якихось там новомодних картках й часто виводить на свіже повітря. Думаю, це все прекрасно й хлопчик буде рости розвинутим та здібним.
Нещодавно між мною та подругою трапилася конфліктна ситуація. Коли я приходжу в гості то обов’язково щось купую для Матвія. В основному це були іграшки. Проте останнього мого візиту Міла попрохала, щоб я більше не витрачалася на машинки та літачки, яких у її сина вже незліченна кількість.
Тож я вирішила замінити іграшки чимось смачненьким. Купила дитині печиво, шоколадного Кіндера та цукерки. Бачили б ви очі хлопчика, який побачив у моїх руках усе це. Він одразу попросив розпакувати йому Кіндера, я й послухалася. Міла як побачила миттю видерла у дитину цукерку, а потім ще полізла пальцями до рота, щоб й звідти все забрати.
Подруга напала на мене й почала звинувачувати, що я хочу зіпсувати здоров’я її дитини. Чесно зізнатися, я й сама злякалася такої реакції. Матвій почав плакати та побіг до своєї кімнати, а Міла проводила для мене лекцію про здорове харчування, шкоду цукру та карієс. Слухала я її краєм вуха, бо сама не могла представити, що це за дитинство у хлопця, коли він не може з’їсти ні однієї цукерки.
Запитала у Міли чи дотримувалася вона здорового харчування у дитинстві та чи обмежували її батьки в споживанні солодкого. «То була я, а це моя дитина й мені видніше!» – сказала, як відрізала.
Настрій був зіпсований в обох, тож я вигадала якусь нагальну справу та пішла додому зі своїми пакунками. Дорогою їла печиво та цукерки, які купила Матвієві й думала, яка мати буде з мене, якщо дитина дивитиметься мультики та їстиме солодощі. Виходить, що безвідповідальна та погана?
Ви дозволяєте своїм дітям їсти солодке чи займаєте позицію Міли?
