Хоч ми з чоловіком і живемо дуже добре, маємо чудові керівні посади в одній компанії та, все ж таки, не купуємо собі автомобіль, адже де машина, там і гігантські витрати.
В нашій родині звикли раціонально ставитись до грошей, тому не наважувались на такий крок, як купівля автомобіля. Хоча він, по правді, нас був вельми необхідний.
Тому, коли моя подруга, з якою ми живемо в сусідніх під’їздах, придбала собі автомобіль, то я одразу ж напросиалсь до неї пасажиркою. Та не була проти і ми їздили разом на роботу.
Це економило час і ще й комфортніше добиратись на роботу, бо ж в годину пік, коли всі поспішають на роботу, в автобусі навіть немає де дихнути вільно, не те, що стати.
Одного разу і мій чоловік проїхався на роботу разом з нами. Стали ми так всі разом їздити. І доньку в садочок водити також. Подруга не була проти, тому я не думала, що щось не так.
Але якось я стала помічати, що вона їздить на роботу без нас і нам доводилось добиратись самостійно. Коли ж я поговорила з нею, то запитала,чи часом в неї графік не змінився, чи може проблеми якісь виникли?
– Так, є одна проблема. Я втомилась бути для всієї твоєї сім’ї безкоштовним таксистом. Розумієш, одне діло час від часу підвозити, або домовитись якось розділяти кошти на пальне хоча б. А інше, коли тобі навіть в голову не прийшло, що треба бути трохи обережнішою в салоні з дитиною, бо мені довелось гарно викласти грошей за чистку салону. Бо той бруд і дитяча їжа не відмивалась нічим.
Я обурилась, бо ж ми, все ж таки, подруги, і як вона взагалі може бути такою дріб’язковою. Будь я на її місці, то ніколи б не пред’являла такі претензії своїй найкращій подрузі!
– Ти спершу купи машину, важко заробляючи та на всьому економлячи, а потім розповідай мені про дріб’язковість.
Так ми і посварились. Теж мені, подруга знайшлась!
