Один із дворів на околиці великого міста прокидався зі звичним галасом, де кожен знав своє місце. Серед багатоповерхівок з пошарпаними фасадами життя йшло своїм чередом: зранку батьки виносили коляски до пандусів, пенсіонери неспішно виводили собак на прогулянку, а молодь із рюкзаками маневрувала між клумбами та сміттєвими баками. Після дощу асфальт ще блищав, відбиваючи яскраве літнє сонце. На клумбах під вікнами цвіли нагідки та чорнобривці дітлахи в футболках ганяли мяча чи їздили на велосипедах, час від части озираючись на дорослих.
Біля підїзду вже зібралася невеличка черга: хтось намагався пролезти із пакетом молока, хтось витягував дитячий візок із тісного тамбуру. І тут же вічна перешкода останніх місяців: електросамокати. Їх було щонайменше пять; один лежав поперек пандуса так, що мамі з дитиною довелося спритнопрослизати між колесами. Поруч пенсіонерка Ганна Степанівна сердито стукала палицею по асфальту.
Знову накидали! Ані пройти, ані проїхати
Та це ж молодь кидає, де попало! підтримав її чоловік середніх років у спортивній куртці.
На це дівчина років двадцяти пяти лише плечима звела:
А куди їх дівати? Спеціальних місць усе одно немає.
Сусіди воркотіли біля входу; хтось іронічно зауважив, що скоро замість квітників будуть паркуватися самі самокати та велосипеди. Але ніхто не поспішав брати ініціативу усі звикли до дрібних незручностей дворового життя. Лише коли черговий батько ледве не вчепився коляскою за самокат і через зуби буркнув щось невдоволене, напруга стала відчутнішою.
У дворі лунала звична суміш голосів: хтось голосно обговорював останні новини біля лавки коло пісочниці, підлітки сперечалися про футбольний матч прямо на дитячому майданчику. Горобці шуміли у густих гілках тополі в кінці двору, але їх перекривали незадоволені голоси мешканців.
Чому б не поставити їх ближче до паркану? Так би хоч трохи просторіше було!
А якщо комусь треба срочно підзарядити? Я он учора мало ноги не зламав через це залізо!
Один із хлопців спробував відсунути самокат до кущів той зрадницьки скрипнув і впав прямо під ноги жінці з торбою. Вона розвела руками:
Ну от знову! Хіба хтось не може прибрати це звідси?
Того вечора суперечки спалахували, як іскри від недокуреної цигарки: варто було комусь пожалітися і зявлялися нові спортивні. Одні захищали техніку як символ прогресу, інші вимагали порядку за старими правилами.
Пенсіонерка Ганна Степанівна казала рішуче:
Я розумію час інший настав Але ж є й люди похилого віку! Ми теж хочемо спокійно пройти!
Молода мама Соломія відповіла їй мякше:
У мене маленька дитина Іноді мені самій зручніше взяти самокат, ніж їхати автобусом до поліклініки.
Хтось пропонував подзвонити в ЖЕК або навіть викликати дільничного, щоб навести порядок; інші сміялися з цих пропозицій і радили просто бути ввічливішими один до одного.
Довгі світлі вечори затягували балачки біля підїзду до пізньої ночі: батьки залишалися з дітьми на майданчику, обговорюючи новини та побутові проблеми, перемішані із скаргами на самокати. У якийсь момент активний сусід Тарас вийшов із своїм вічним питанням:
Може, зберемося всі разом? Нормально обговоримо цю справу?
Його підтримали кілька сусідів, навіть Ганна Степанівна неохоче погодилася прийти, якщо вже всі зійдуться.
Наступного вечора біля підїзду зібралася різношерста компанія: від студентів до пенсіонерів і батьків із дітьми. Деякі прийшли підготовленими: один приніс блокнот для запису ідей такого у дворі ще не бачили, другий взяв рулетку для точності, треті просто стояли осторонь і спостерігали з цікавістю.
Вікна першого поверху були розчинені чулися дитячий сміх і гомін з вулиці; легкий вітерець приносив запах свіжоскошеної трави.
Обговорення почалося бурхливо:
Треба виділити спеціальне місце для цих самокатів!
Нехай ЖЕК намалює розмітку!
Хтось запропонував зробити таблички власноруч, хтось боявся бюрократії:
Зараз почнеться узгодження аж до Києва!
Студент Данило виступив несподівано розсудливо:
Давайте самі вирішимо, де їх ставити А потім повідомимо ЖЕК нехай просто затвердять!
Після короткої суперечки обрали куток між сміттєвим баком і велопарковкою, де нікому не заважатиме.
Мама Соломія взяла слово:
Головне, щоб усі дотримувалися правил, особливо діти І щоб потім не доводилося сваритися!
Ганна Степанівна згодно хмикнула; кілька підлітків тут же запропонували накреслити схему парковки крейдою прямо на асфальті. Ще одна сусідка обіцяла надрукувати табличку із простими правилами після роботи. Розмова йшла жваво; люди жартували, і кожен відчував, що бере участь у з
