Дід Петро сидів біля свого будинку зажурений. Як давно то було, коли сини бігали по подвір’ю. Дружина готувала страви. Адже три чоловіки, потрібно гарно годувати. Здавалося, що той час не мине ніколи. Але роки йдуть, діти виросли, поїхали шукати свою долю. І знайшли. Обидва вивчилися, одружилися на гарних дівчатах.
В обох достаток. Не так щоб багатство, ні, але на життя хватає. Дружина померла, вже п’ять років, як її немає.
Діти приїжджають не часто. Надумав дід Петро продати своє обійстя, поділити гроші на двох. Тільки з умовою, що заберуть його доживати віку в одного з них. Запросив Андрія і Дениса, щоб порадитися. Вони закивали головами, так, так, звичайно житиме з ними. А самі підраховували, скільки грошей отримають. Дід повірив синам, і невдовзі його перевезли в місто. Спочатку до себе забрав Андрій. Поки гроші були, все добре.
Тільки коли закінчилися, дружина почала сварити чоловіка, нехай дід іде жити до брата. А вона відпочине. Не може дивитися, як він тут шаркає по квартирі. Андрій телефонував Денису, щоб тато пожив у нього. Син в той же вечір приїхав по діда Петра. В Дениса діду жилося ще гірше, ніж в Андрія. Його дружина з першого дня сварилася на старого. Все їй не так. Не витримав дід Петро, вдівся й увечері пішов від них. Денис ніяк не реагував, повернеться, куди йому йти.
На ранок повідомили, що їхнього тата збила машина, йшов у рідне село. Добре діти відплатили своєму татові. Цікаво, чи совість проснулася?
