— Ти подивись на себе! — Скибочка, а не жінка!
Ярослав зневажливо подивився на дружину, відчуваючи, що втомився від неї й що його тягне подалі від їхнього спільного дому.
— Коханий, але я ж нещодавно народила нашого сина. Дай мені час, і я схудну, — ледве стримувала сльози Оксана.
— Усі дружини моїх друзів теж народжували, але давно вже стрункі. І навіть під час вагітності не набирали стільки!
У душі Ярослав зневажав її. Він хотів бачити поруч яскраву, енергійну жінку, яка й вдома виглядала б гарно. А перед ним стояла жалісна квочка в халаті, з постійним виразом вибачення на обличчі.
А ось Віка — зовсім інша!
Нахабна, впевнена в собі, прекрасна!
І, звичайно, як усяка коханка, вона сподівалась, що він розлучиться з Оксаною.
Рука Ярослава мимоволі потягнулася до телефону в кишені…
— Піду прогуляюся, заодно хліба куплю, — збрехав він.
А на вулиці одразу набрав номер Віки.
— Привіт, Котику! Я так сумував. Не можу бути вдома. Хочу до тебе! Можу зараз приїхати?
— Привіт! Чекаю, цмок, — промуркотіла Віка.
Ярослав приніс хліба, зморщився від плачу дитини й сказав Оксані, що його терміново викликали на роботу.
Він працював змінами, тож брехня про те, що треба замінити хворого колегу, вийшла переконливою.
Оксана розуміюче кивнула й хотіла поцілувати чоловіка, але він ухилився, ніби випадково.
Коли дитина заснула, Оксана сиділа в порожній кімнаті й роздумувала над словами чоловіка.
Так, вона змінилася з часів весілля, перестала доглядати за собою, погладшала.
Малютка вимагав багато уваги, тому вона їла коли доводилось, іноді навіть серед ночі.
На годиннику вже була двадцять третя.
Вона спробувала подзвонити чоловікові, але телефон був вимкнений.
Погодувавши сина, Оксана пішла спати.
А вранці Ярослав прийшов і з порогу заявив, що йде з сім’ї. Що полюбив іншу, а її не кохає. Але сина не залишить і буде давати гроші на утримання.
Важко описати, що відчувала Оксана в той момент. Але вона стрималася — не заплакала й не почала благати залишитися.
Минув рік…
За цей час багато що змінилося. Малий підріс і пішов у садок. Оксана влаштувалася на роботу, записалася до спортзалу й басейну. Вага поступово знижувалася. Вона не стала худорлявою, але фігура виглядала вже набагато гарніше.
На роботі їй одразу почав допомагати колега на ім’я Дмитро.
А одного разу він запросив її до кіно, а потім на прогулянку в парк. Незабаром вони почали зустрічатися, а через півроку одружилися. Оксанина стать Дмитра не бентежила. Він бачив лагідну посмішку коханої, її гарні очі й цінував її характер.
Синочка Оксани він прийняв як рідного, і згодом хлопчик почав називати його татом.
Якось Оксана зустріла подругу зі свого колишнього двору.
— Оксан, уяви, я недавно бачила Ярослава! Він одружився зі своєю коханкою! Вона недавно народила й так розпогладшала. Тепер він постійно «затримується на роботі».
Оксані було байдуже — колишнього вона вже давно не бачила. Аліменти він платив, але копійки, а життям сина цікавився рідко. Але їй це було неважливо.
Адже тепер вона була щаслива з Дмитром, який став справжнім батьком і чоловіком.
Іноді справжнє щастя приходить до нас саме, коли миІноді справжнє щастя приходить до нас саме, коли ми вже не чекаємо на нього, а просто живемо з відкритим серцем.
