Ми з чоловіком одружилися півтора року тому. Він довго до мене залицявся аж поки ми не стали парою, а потім він зробив мені пропозицію. Я погодилась. Адже на той час також сильно в нього закохалася. Та й моя мама не переставала його хвалити. Вона раділа, що такий хлопець закохався в її дочку. Вадим був з багатої родини. Його батько мав власний бізнес. Там же, на керівній посаді працював й Вадим. А згодом вся справа мала перейти до нього так, як він був єдиною дитиною у родині.
Менш ніж через рік я завагітніла. Раділи всі. Й мої, і його батьки, наші друзі та знайомі. Але вагітність та пологи далися мені дуже важко. Кілька місяців після народження моє дочки я лежала у лікарні, а потім ще довго відновлювалася дома.
Звісно ж, що за цей час, коли я практично не мала можливості нормально жити та рухатися я набрала зайву вагу. Через хворобу в мене не було часу за собою доглядати. Я думала як би швидше вийти з лікарні та почати життя знову.
В цей час я відчула, що наші стосунки з Вадимом змінилися. Він більше не дивився на мене як раніше. Уникав зустрічей та часто навіть не приїжджав до лікарні вигадуючи якісь термінові справи. Коли я повернулася додому, то все стало ще гірше. Він не хотів навіть лягати зі мною в одну постіль. Почав ночувати на дивані. Та й взагалі квартира перетворилася для нього місцем, куди він вимушений приходити як на каторгу.
Під час вияснення відносин він взагалі сказав мені: «Подивися на кого ти схожа. Мені соромно з тобою десь вийти». Я не очікувала від нього такого. Хоч я й намагалася триматися, щоб не заплакати, але сльози самі покотилися струмком. Мені стало так прикро. Я такою стала, тому що народила тобі дитину. Ми сильно посварилися. Другий тиждень я живу у мами й направду взагалі не хочу його бачити та знати. Єдина моя втіха це маленька донечка. Гадаю, що скоро я подам на розлучення та аліменти.
