“Глянь, на кого ти стала схожа! — Паляниця, а не жінка!”
Роман зневажливо дивився на дружину й розумів, що втомився від неї та мріяв опинитися подалі від їхнього спільного дому.
— Коханий, але я ж щойно народила нашого сина. Дай мені час, і я схудну, — ледве стримувала сльози Марічка.
— Усі дружини моїх товаришів давно народили і вже стрункі. І навіть під час вагітності не набирали стільки!
У душі Роман зневажав дружину. Не таку він хотів бачити поруч — а жваву, гарну, що навіть вдома виглядає витончено.
Перед ним стояла зажурилася жінка у халаті, з вічно вибачливим виразом обличчя.
А от Настя — та зовсім інша!
Смілива, впевнена в собі, розкішна!
Чекає на нього завжди й палко кохає. І, звичайно, як усі коханки, сподівається, що він розлучиться з Марічкою.
Рука Романа мимоволі потяглася до телефону в кишені…
— Піду прогуляюся, заодно хліба куплю, — збрехав він.
А на вулиці відразу набрав Настю.
— Привіт, Коцю! Я так сумував. Не можу вдома сидіти. Хочу до тебе! Можна зараз приїду?
— Привіт! Чекаю, цмок, — проказала Настя.
Роман приніс хліб, скривився від дитячого плачу й сказав Марічці, що його терміново викликали на роботу.
Він працював у змінному графіку, тому брехати, що треба підмінити хворого колегу, було легко.
Марічка зрозуміло кивнула й хотіла поцілувати чоловіка, але він ніби випадково відхилився.
Дитина заснула, а вона сиділа у порожній кімнаті й обдумувала його слова.
Так, вона змінилася з часів весілля: перестала доглядати за собою, поправилася.
Малий забирав усі сили, тому їла вона на побігцях, а часом і посеред ночі.
На годиннику вже була двадцята третя.
Вона спробувала подзвонити чоловікові, але телефон був вимкнений.
Погодувавши сина, Марічка лягла спати.
А вранці Роман увійшов у дім і з порогу заявив, що йде з сім’ї. Що кохає іншу, а до неї почуття згасли. Але сина не покине й даватиме гроші на утримання.
Важко передати, що відчула Марічка в ту мить. Але вона стрималася — не заплакала й не благала залишитися.
Минув рік…
За цей час багато що змінилося. Син підріс і пішов у садочок. Марічка знайшла роботу, записалася до спортзалу й басейну. Вага поступово зменшувалася. Хоча модельної фігури не стало, але форми виглядали приємніше.
На роботі їй одразу ж почав допомагати колега на ім’я Василь.
А одного разу він запросив її до кіно, потім у парк. Незабаром вони почали зустрічатися, а за півроку — одружилися. Марічкина статура його не бентежила. Василь бачив добру усмішку коханої, гарні очі і цінував її характер.
Її сина він прийняв як рідного. І незабаром хлопчик почав називати його татом.
Якось Марічка зустріла знайому зі старого будинку.
— Марічко, а я Романа бачила! Уяви, він одружився з тією коханкою! Вона нещодавно народила — так розтовстіла. Тепер він постійно на роботі затримується.
Марічці було байдуже. Колишнього вона давно не бачила. Аліменти він платив, але мізерні, а життям сина цікавився рідко. Однак їй це вже не важало.
Адже зараз вона була щаслива з Василем, який став найкращим чоловіком і батьком.
**Мораль:** Істинне кохання не шукає недосконалостей — воно бачить душу. Іноді втрата лише звільняє місце для чогось кращого.
