Нещодавно погостювати приїхала мама моєї дружини. Я ставлюсь до Іванни Миронівни чудово, вона добра. Декілька днів ми чудово проводили час, багато гуляли, згадували цікаві моменти. Жінка порадувала нас гостинцями із села, а я натомість пригощав своїм смачним шашликом. У кожного з членів сім’ї був чудовий настрій круто проводили час разом. День за днем минав, а Іванна Миронівна додому навіть не поспішала. Вдома з худобою залишилась молодша донька тож Іванна Миронівна не поспішала повертатися.
З кожним днем ставало якось ніяково. Адже нас часто навідують наші друзі, часто сидимо говоримо, п’ємо чай чудово відпочиваємо разом. А Галина Миронівна постійно приходить до нас в присутності чужих людей, накладає тарілку їжі та приєднується до нашої компанії. Влізає в нашу розмову розповідями про село, худобу, і сусідів в яких корова вже місяць не дає молока. Звичайно я розумію, для неї це все її життя, але нашим друзям це слухати не цікаво. Вони швиденько збираються, не допивши кави, і від незручності тікають.
Так мама Галини прожила в нас два тижня. Я максимально зрадів коли дізнався що Іванна Миронівна збирається їхати додому. Ми привезли Іванну Миронівну на вокзал люб’язно посадили на потяг. По поверненню додому, я щиро попросив Галину, щоб вона так часто не запрошувала Галину Миронівну до нас в хату, адже мені не комфортно. Я люблю маму дружини, я мав надію що Галина мене зрозуміє. Якби стільки часу з нами провела моя мама, я відверто зізнаюсь, що мене б це дуже сильно дратувало. Як на мене дорослі діти зі своїми сім’ями та їх батьки повинні жити окремо. Тим паче батьки не є дуже старенькими не потребують догляду.
Я б зрозумів якби в нас були маленькі діти то потрібна була б допомога. Але наразі в нас нема дітей і поки ми цього не плануємо. Ми хочемо трохи пожити для нас двох окремо і все.
Ввечері зателефонувала мама Галини, вона сказала дружині, що вже дісталася дому, все добре. Подякувала за такий чудовий прийом. На що дружина їй сказала:
– Мамо, не потрібно до нас приїжджати на такий довгий період часу, мій чоловік втомився дуже.
Жінка засміялась, у відповідь сказавши що все чудово розуміє. В цей момент зніяковіли певно всі. Того вечора мені з дружиною навіть розмовляти не хотілося: Це можна було сказати більш коректно, щоб нікому не робити боляче.
Після цього інциденту ми з Іванною Миронівною не говорили, і як налагодити контакт не знаю. Таке їй явно неприємно було чути. Я маю рацію?
