Коли я була маленькою, то часто їздила до своєї бабусі в село. Любила проводити час з бабусею, вона вчила мене збирати рослини, робити закрутки, заварювала смачний чай з меліси та пекла найкращий у світі пиріг з вишень.
На жаль, моєї бабусі не стало торік. Я вже доросла, сама маю донечку, але плачу кожного разу, коли приїжджаю до будинку старенької. Оскільки майно вона заповіла мені, то у мене рука не піднялася продати хату. Зробили собі з чоловіком дачу, тож влітку відпустку проводимо тут.
Цього разу в Михайла не вийшло нас завезти, термінове відрядження. Довелося нам з Оленкою їхати автобусом. Як на зло, у дочки знову почався головний біль. Скільки ми вже здали аналізів, у скількох лікарів були й чуємо одне й те ж саме, що вона переросте. Та до того «переросте» ця дитина так сильно має мучитися? Подумала, що відпочинок на свіжому повітрі лишнім не буде, тож вмовила Олену їхати зі мною.
Автобус був переповнений, їхали у страшенній задусі. Від того дочці стало ще гірше, тож я попросила аби нас висадили раніше. Вирішила, що решту шляху подолаємо пішки. Дорогою ми зустріли бабуню, вона ходила попід дорогу у пошуках якоїсь рослини. Так вже я навчена, що не можу пройти повз, тож запропонувала допомогу. Запитала, що саме шукає старенька, поділилася своїм досвідом, добре, що колись слухала бабцю, й через кілька хвилин знайшла потрібну рослину.
В село ми йшли в трьох: я, Олена й бабуня, яка звалася Орисею. Вона жила сама, ні рідних, ні чоловіка не мала. Зізналася мені, що знахарка, лікує людей й моїй дитині може допомогти.
-А з чого ви взяли, що Олені потрібна допомога? – здивувалася я, адже не говорила про головні болі дочки.
Бабуня глянула мене якось різкувато, а потім розповіла, де саме розташований її будинок. Наказала прийти через два дні на світанку з дочкою.
Олена поставилася до нашої розмови скептично, а я, пригадавши, що моя бабуня усі свої недуги лікували лише травами, вирішила, що варто спробувати.
Через два дні ми знайшли потрібний будинок й гостювали у баби Орисі. Вона запалила якісь трави, свічку, помолилася й почала «шептати». Я сиділа, немов заворожена. Олена перестала подавати смішки й мовчала. Походили ми до знахарки кілька днів й сталося справжнє диво. Олена більше не скаржилася на свій біль, дівчина пожвавішала й навіть апетит з’явився.
Хотіла віддячити бабі Орисі фінансово, але та грошей не взяла. Попросила купити їй хліба й кілька грамів цукерок. На тому й все.
Не знаю чи вірите ви у народну медицину, але після того, що сталося зі мною, я вірю лише в таку.
