Ось адаптована історія для української культури:
Покличте Людмилу, будь ласка…
Зранку Марію переслідувало передчуття, що щось має статися. Все, що мало трапитися, давно вже сталося. І кохання, і родина, а тепер вона сама. Чоловік, з яким вони прожили тридцять шість років разом, помер два роки тому. У сина своя родина, двоє дітей, усі живі й здорові. Просто передчуття свята, нарешті здогадалася вона. Завтра 8 Березня.
І одразу згадався чоловік. Нікому їй подарувати мимози чи тюльпани. Хоч, що це вона? А ж Сашко, син? Обов’язково завітає та привітає.
Раніше у них була дача. Так, зовсім маленький будиночок на шести сотках землі. Батьки купили після економічних криз минулих років. Поки працювала, приїжджала на дачу у відпустку та набігами у вихідні. А коли Марія вийшла на пенсію, то все літо майже жила там, заїжджаючи до міста помитися та закупитися продуктами.
Того року літо видалося сухе й спекотне. Доводилося щодня поливати грядки. Чоловік приїхав, як завжди, після роботи у п’ятницю. Марія одразу помітила його блідість.
— Усе гаразд, просто спекотно, — відмахнувся він на її зауваження.
— Відпочинь, я сама впораюся, залишилося небагато. Посиди у затінку на лавці, — сказала йому Марія.
Він сів, притулився спиною до прогрітої сонцем стіни будинку, дивлячись, як вона зі шланга поливає грядки. Коли Марія закінчила та підійшла до нього, одразу зрозуміла, що щось не так. Ніби дрімає. Але коли вона торкнулася його за плече, він завалився на бік. Помер уві сні на лавці.
Дачу Марія восени продала. Не могла туди більше їздити. Усе здавалося, що бачить його сидячим на лавці. Син її підтримав.
— Давно треба було позбутися. Нащо мордуватися, якщо все можна купити у магазині цілий рік.
Сам він з дружиною та дітьми їздив у відпустку на море. Гроші за дачу Марія віддала синові. У нього двоє дітей, йому потрібніше. А їй самій вистачало пенсії. Хотіла знову піти працювати, але син відмовив.
— Зароблятимеш копійки, а нервів витратиш на три гривні, — сказав він.
Так завжди говорив і чоловік.
— Щоб зараз працювати вчителем у школі, треба бути з залізними нервами. Якщо сумуєш за уроками, займайся з онуками. У тебе ж є я. Якщо що, допоможу.
Так і жила вона сама. Звичайно, чоловічих рук не вистачало. Але син викликав майстрів, якщо щось ламалося чи кран починав капати.
Останні роки з чоловіком жили дуже дружно. А в молодості було й не таке. Сварилися так, що мало не дійшло до розлучення. Чоловік гуляв обережно. Але жінки завжди це відчувають. Одного разу вона не витримала, вилила йому всю правду та вказала на двері. Ще й зарази зможе в будинок принести.
Чоловік зібрав валізу, присіІ так вони залишилися разом, з кожним днем все більше розуміючи, що саме ця зустріч була їхньою справжньою долєю.
