Моя мама навіть на старості років не розтратила лідерських якостей. В молодості вона працювала директором на фабриці з виробництва консерви. Там вона мала сотні підлеглих, якими командувала та керувала. Вдома нічого не змінювалося, тому з дитинства я звикла до її вимог та вказівок.
Після навчання я вийшла заміж й ми з чоловіком почали жити біля матері. У неї простора трикімнатна квартира, тож місця вистачало. Поки мати ходила на роботу можна було жити, а тепер, коли вона вийшла на пенсію, моє життя стало нестерпним. Я й моя донька стали служанками в домі, а от чоловік був у неї в повазі. Борони боже зайвий раз його потурбувати. Виявляється, за версією мами, я повинна виконувати всі примхи чоловіка, бо він в домі головний.
Дістається не тільки мені, а й Соломійці. Бабуся серйозно взялася за її навчання. Донька вчиться добре, хорошистка, але мою маму це не влаштовує. Вона хоче, щоб дитина отримувала лише відмінні бали та стала відмінницею. Тому коли Соломія приносить зі школи не ту оцінку – буде біда.
Я все частіше чую, як вона дорікає моїй дитині, що та схожа на мене. Що поганого в тому, що дівчинка пішла в матір? Вона це так подає, ніби соромно та не добре бути схожою на мене. Найбільше мені не подобається, що ненька критикує та сварить мене в присутності Соломії.
За те, коли до нас приходять гості, мам одразу перетворюється із вимогливого начальника на милу бабусю. Готує свій знаменитий торт, допомагає мені поратися на кухні та з радістю зустрічає гостей. За столом просто «душа компанії» сміється, жартує, розповідає про своє важке життя та непутящу доньку. Мені соромно когось запрошувати, щоб потім не думати, що на цей раз вигадає стара.
Єдиний порятунок для мене – літо. Тоді мама збирається та їде на дачу. Три місяці тиші й спокою. Ніяких докорів, ніяких завдань, нарешті можна почути себе справжньою господинею в домі. Я не раз говорила своєму чоловіку, щоб ми переїхали жити окремо. Та він категорично проти. Каже навіщо витрачати кошти на орендовану квартиру, якщо нам і тут добре. Під «нам» він має на увазі себе, а те, що ми з донькою не живемо, а мучимося, його не цікавить.
Одного разу я спробувала поговорити з мамою про її непростий характер. Натомість почула лише критику та нові зауваження. Говорити з нею марна справа. Тоді запропонувала їй розміняти трикімнатну квартиру на дві менші. Та так нарвалася на ще більше проблеми.
Відтоді вона почала контролювати кожен мій крок. Все до чого я тільки не візьмусь було не так. У свої 39 років я не так мию посуд, не так готую борщ, навіть не так одягаюся на роботу. Усе це мене відверто дістало. Я більше не витримую, почалися проблеми зі здоров’ям. Навіть моє оточення помітило, що у моєму житті не все гаразд.
Ніколи не думала, що рідна мама доводитиме мене до крайнощів. Я не знаю, як бути далі. Залишається тільки надія на те, що чоловік нарешті помітить мої страждання й підтримає мене у бажанні жити окремо.
