Розповім вам історію про те, як ми з моїм чоловіком Андрієм вирішили провчити надокучливих та нахабних сусідів.
Почну з того, що ми з Андрієм дуже багато та плідно працювали, щоб змогти собі придбати хороший будинок та облаштувати прибудинкову територію зі своєю окремою зоною для відпочинку.
В нас пішло на це трохи більше п’яти років. Багато часу, але воно того варте. Коли ми вже нарешті переїхали, то не було потреби в тому, щоб ще щось доробляти, доремонтувати, докуповувати. Будинок був повністю зроблений, з ремонтом, з усією технікою, яка була необхідна, подвір’я з газоном та бруківкою та гарний мур зроблений. Ще й невеличкий сад з фруктовими деревами та ягідними кущами був.
Заїхавши в будинок, ми познайомились із сусідами, як все має бути. Ну і запросили їх на новосілля. В цілому тоді нас було одинадцятеро. Я з Андрієм і ще дев’ятеро гостей. Ми гарно посиділи, поговорили, посміялись. Вечір пройшов чудово. І все б нічого, але через два дні одні з сусідів, що жили справа від нас за забором прийшли до нас знову в гості без запрошення і без будь-якого прохання про запрошення.
Ми були здивовані, але не сказали нічого проти. Тим більше вони принесли їжу з собою. Ми знову повторили вечір та добре провели час. Проте сусіди не переставали регулярно приходити.
Їм було байдуже на наші відмови та те, що нам хочеться відпочити. Але останньою краплею було те, що ми з дружиною трохи затримались на роботі та, коли приїхали додому та зайшли в двір, то побачили, що там вже повним ходом починаються посиденьки.
Таке нахабство я не змогла стерпіти, як і Андрій, тому намагались культурно пояснити, що заходити в чужий двір без дозволу та присутності господарів, це не тільки протизаконно, а й дуже не ввічливо та показує всю їхню неповагу до нас.
Але вони все це в жарт перевели. З тих пір ми завжди замикаємо фіртку. Проте неприємне відчуття на душі все ще залишилось, та й сусіди продовжували набридати й не слухали наші відмови і тому ми вирішили провчити їх.
Знайшли день, коли вони пізно повернулись додому та прийшли з продуктами до них на посиденьки. Вони багато відпирались та казали, що в них не зручно, в холодильнику порожньо та й взагалі не дуже хочеться нічого. Але ми це так само вперто ігнорували, як це робили наші любі сусіди.
Вечір пройшов так собі, але ми були задоволені тим, що зробили. І на останок, коли вже йшли, я сказала:
– Важко напевно, коли вас не чують, правда?
З тих пір вони або питають дозволу або приходять лише по запрошенню Благодать, інакше і не скажеш.
