Коли сноха спочивала у пологовому будинку, ми з чоловіком ледве витримували з онуками. Мені здається, вона навмисне лягла до лікарні раніше — так розповідає шістдесятирічна Ганна Семенівна з Житомира.
— Син каже: «Мамо, ти ж бачиш, яка ситуація — тільки ти можеш допомогти!» — зітхає вона. — А що мені залишається? Допомагаю, як можу. Тільки сили вже ніякої немає…
Десять днів тому її невістка, Оксана, на дев’ятому місяці вагітності, поскаржилася на температуру, нежить та біль у горлі. Незабаром зникли смак та нюх. Син Ганни Семенівни, Тарас, цілими днями працює на будівництві, тому дивитися за дітьми було нікому. Оксана, недовго думаючи, лягла в лікарню — «на збереження». А двох малят — чотирьох і двох років — віддали бабусі з дідусем.
— Я розумію, ніби здоров’я, ніби вагітність, 41 тиждень… Та чому так довго? Минулого разу вона пологала за кілька годин, ледве встигли до пологового. А тепер — лежить вже другу неділю, як у санаторії. Серіал за серіалом дивиться, чоловіка змусила ноутбук привезти, каже — чекаю схваток. А ми тут з онуками вже й не знаємо, куди від них сховатись…
Ганна Семенівна розповідає з образами. Вона — людина невибаглива, але втома й кривда накопичуються з кожним днем. Раніше Оксана завжди залишала дітей своїй матері. А тепер ось — раптом бабуся по батьковій лінії «єдина надія».
— Ми з Володимиром (чоловіком) не молодіємо. Я з ранку до вечора у клопотах, діти невгамовні — один у підгузках, інший реве, якщо ложка не така. Поїсти — битва, умити — битва, покласти спати — це взагалі цирк. Вони маму не забули, постійно питають, коли вона повернеться. Я вже й сама не знаю…
Ганна згадує, як минулого разу Оксана теж лягла в лікарню «заздалегідь». Тоді дитина була одна, і її довелося терміново віддати сусідці, поки бабуся не дісталась. За півтори години після дзвінка Оксана вже пологала. Усе блискавично. А тепер знову — вагітність номер три.
— Півроку тому Тарас повідомив, що буде ще одна дитина. Я кажу: ви що, рекорд збираєтесь побити? А він: «Мамо, не хвилюйся, у нас усе за планом». Звичайно. Усе за планом, поки все добре. А як проблема — одразу: «Мамо, тільки ти!» Ну а я що?.. Відмовити не можу. Але мені важко!
Старший онук раніше ходив до садочка, та Оксана скасувала — мовляв, щоб не захворів перед пологами. Ганна не може возити його на інший кінець міста — залишились вдома. А вдома — метушня та крики. Навіть коли діти замовкають, бабуся продовжує чути їхнє верещання у своїй голові.
— Молодший не вміє їсти ложкою, навколо все в каші. Старший цілий день нудить, сваряться, б’ються. Я на них дивлюсь і думаю: як Оксана з трьома впорається? Я з двома і то ледве виживаю!
Ввечері, коли дід повертається з роботи, він бере дітей на себе, а Ганна готує їжу на наступний день. Годує, миє, прає, прибирає — і лише близько дев’ятої може подзвонити синові.
— Питаю: ну як там, пологала? Тарас відповідає: ні, все так само, чекаємо. УЗД зробили, дівчинка, здорова. І що тепер — ще дві неділі лежати буде?
Ганна не приховує роздратування. Її злить не сама вагітність, а те, як усе організовано. На її думку, Оксана влаштувала собі відпустку: лежить у пологовому, спілкується на форумах, дивиться фільми, а на будинок і дітей — махнула рукою.
— Кажу синові: нехай виписується. Пологає вдома — викличемо швидку, як усі роблять. Його знайома пологала й наступного дня вже була вдома! Подруга доньки теж швидко пологала. А в нас — ціле шоу!
— А що Тарас каже?
— А що він скаже? «Мамо, потерпи, лишилось небагато, вже не можна виписуватись». Я кажу: нехай пише відмову та їде додому! Та ні — не слухає. Я вже з останніх сил тримаюсь…
Хто ж тут правий? Невістка, яка вирішила подбати про здоров’я й заздалегідь лягла до лікарні? Чи свекруха, що на межі сил тягне на собі чужі материнські обов’язки?
Сказати важко. Але одне ясно — терпець бабусі вже на межі…
