Я вже давно на пенсії. Маю двох дітей. Дочка кілька років як вийшла заміж. Вона живе в іншому місті. Має гарну роботу. Два роки тому народила дочку. Я просто не можу натішитися тим, що в неї так добре склалося життя. А ось мій син давно викликав в мене занепокоєння. Після школи я змісила його піти навчатися до нашого місцевого училища. Але не пройшло й кількох місяців, як його відрахували за велику кількість прогулів. Він навіть не дотягнув до першої сесії. До вісімнадцяти років він сидів вдома та тільки те й робив, що грався у комп’ютерні ігри. Потім його забрали до армії. В основному батьки не хочуть, щоб їх діти йшли служити та шукають всілякі способи, щоб цього не сталося. Але чесно сказати, я б навіть доплатила грошей, тільки б його забрали. Остання надія на те, що його зможуть виховати та зробити з нього справжнього чоловіка залишалася на арм ію.
Але сталося навіть навпаки. Замість того, щоб повернутися вмотивованим та нормальним мій син перетворився на якогось бовдура. Тепер він почав п ити. В нього з’явилися дивні друзі, які тільки й чекали коли в нього з’являться гроші, щоб разом їх прогуляти. А гроші в перший час після звільнення зі служби він мав. Йому допомогли влаштуватися працювати в автосервіс. Там він займався фарбуванням та шпаклюванням автомобілів. Гроші заробляв гарні. Я розраховувала, що ми нарешті зможемо зробити нормальний ремонт та жити як інші люди. Але де там. Вся зарплата переходила у лікеро-горілочний відділ нашого магазину. А син разом зі своєю зграєю так званих друзів весь вільний час проводив на лавці біля будинку. Неодноразово він приходив додому ледве тримаючись на ногах.
Я не знала, що робити. Дуже скоро його звільнили. Й не дивно. Він міг собі дозволити загуляти та не вийти на роботу, кілька разів приходив у стані, який явно не говорив про його бажання працювати. Начальство довго терпіти не стало. На його місце стояла черга. Й ось так мій син залишився без копійки у кишені. Шукати нову роботу не став. У магазині набрався боргів, що вже навіть не з’являвся там. Мені також було соромно туди заходити, адже продавці знали, що я його мама.
Два місяці тому я потрапила до лікарні. Запалення легень. Дочка не змогла приїхати. Мала багато роботи та й моя онука також захворіла. Вона там й так розривалася між роботою та дитиною. Приходив до мене син. Приносив їжу, інколи купував ліки, коли я давала йому готівку. Але одного разу так сталося, що в мене геть не було з собою грошей. На картці я мала заощадження. Тому й попросила його сходити до аптеки та купити все за рецептом. Сказала пароль. Син погодився. Через пів години медична сестра принесла мені цілий пакет ліків. Сказала, що син передав. Картки там не було
Я почала йому телефонувати. Він не брав слухавку. Я швидко зрозуміла, що йому потрапили у руки гроші. Але ж що робити. Загалом, поки я змогла разом з дочкою заблокувати картку, то він встиг протринькати кілька тисяч гривень. Як згадаю, то хочеться плакати й кричати через те, що маю такого сина.
