Всі добре знають прислів’я про те, що справжній чоловік повинен посадити дерево, побудувати будинок і виростити сина. Ось і в мого чоловіка завжди була мрія про сина. Мати спадкоємця.
Ми з Віктором прожили разом 10 щасливих років подружнього життя. Я думала, що у мене порядний, вірний та надійний чоловік. Ми виховували двох чудових донечок. Софійку та Алісу, 5 та 3 років. Чоловік дочок дуже любив, але все мріяв про сина.
Мені довго не вдавалося завагітніти, я лікувалася, приймала гормональні препарати. Аж ось настала довгоочікувана вагітність. Вітя був на 7 небі від щастя, коли на УЗД дізнався, що у нас буде СИН. Але на жаль під час пологів наш синочок не вижив, мене теж ледь врятували. Я була розбита від горя. Чоловік виявився менш сильним, і пішов у тижневий запій. Після повернення додому я пообіцяла Віті, що народжу йому спадкоємця будь- якою ціною. Потрібно лише трошки почекати, і підлікуватися. Так минув рік. Я лікувалася. Вітя, як і раніше дуже мріяв про сина. Але завагітніти у мене не виходило. Він мене зовсім не шкодував. Йому потрібен був син. Він про це мені постійно говорив. Мої почуття його мало хвилювали. Це мене почало насторожувати.
Наших дочок він теж любив, але ця ідея про спадкоємця робила його просто одержимим.
Лікарка сказала, що просто мій організм виснажений і йому потрібен повноцінний відпочинок. Вона порекомендувала мені путівку у санаторій. Відновити сили, “підлікувати проблеми по жіночому.” Тому я взяла путівку у санаторій, майже на місяць. Донечки ходили до дитячого садка. А Віктор часто запізнювався допізна на роботі. І з самого ранку теж вирушав на роботу. Наші батьки живуть далеко, тримають господарство. Тому звертатися до них по допомогу не виходило. Моя рідна сестра Ірина погодилася допомогти мені з дітьми, і пожити в моєму домі на час моєї відсутності.
Якби ж я тільки знала, чим це обернеться…Іра взяла відпустку на роботі на час моєї відсутності. Тоді я була безмежно їй вдячна за підтримку.
Я поїхала в санаторій. Поки я лікувалася, моя сестра “лікувала” мого чоловіка. Дуже скоро вона стала не тільки матір’ю для моїх дітей, а й справжньою дружиною для мого чоловіка.
Після мого повернення Вітя сказав мені, що покохав іншу жінку. Хоче розлучення. Вона вагітна, тому нам з дочками потрібно покинути його квартиру. А найбільшим ударом виявилося те, що розлучницею виявилася…моя рідна сестра!
-Я вагітна від Віті. Ми любимо один одного. Я здорова повноцінна жінка, і зможу народити йому сина, можливо, навіть і не одного. Ось і на моїй вулиці свято. Я так втомилася, що тобі у житті таланило постійно, що тебе всі хвалили і ставили мені в приклад. ЗАБИРАЙСЯ З НАШОГО ДОМУ.
Ми з Віктором розлучилися. Я зняла кімнату в комуналці. Було важко, але я трималася заради доньок.
Через 2 роки я зустріла Дмитра. Ми одружилися, і переїхали до нього жити. Він став для мене справжньою опорою і справжнім другом для моїх доньок. Я народила чудових хлопчиків-близнюків. У нас щаслива, дружня родина.
За всі ці роки мій перший чоловік жодного разу не приходив до дівчаток. Аліменти на них він теж ніколи не платив.
Одного дня, на зупинці громадського транспорту я зустріла Ірину, вона була дуже змученою, я її ледь впізнала. Біля неї у візочку сидів хлопчик, років 5.
Пробач, мене сестричко, що відібрала у тебе чоловіка. Так мене Бог покарав, що Матвійчик народився хворим на ДЦП. Вітя з такого гіркого розпачу в чарку заглядає мало не щодня. Не про такого сина він мріяв. Дуже шкодую, що все так склалося. Пробач нас, благаю.
В мені боролися дві людини.
Нехай шукає когось другого. Ні чоловіка, ні мою сестру не хвилювало те, де я буду жити зі своїми дівчатками. Вони просто вигнали мене і моїх дітей на вулицю. А я після цього повинна їм допомагати? З якого дива? Коли мені було важко, мені ніхто не допомагав. Я справлялася з усім сама. Нехай і вони тепер самі вирішують свої проблеми.
Я поспівчувала сестрі. Сказала, що не тримаю на них більше зла. Я щаслива жінка. Маю хорошого терплячого чоловіка. Все так мало статися. Зайшла в найближчий магазин, накупила смаколиків для племінника. Дала пакет з продуктами та гроші в конверті для сестри, і пішла додому. Я їх пробачила, але спілкуватися з ними дружити родинами ми не зможемо. Кожен з нас вибрав свій шлях. Я щаслива. Дякую, Боже, за все, що маю.
