Ще навчаючись в школі я закохалася у свого вчителя історії. Михайло Олександрович прийшов до нас працювати одразу після університету. Красивий, розумний, харизматичний – усі дівчата були в захваті від нього та не пропускали жодного уроку. Здається вчитель помітив симпатію з моєї сторони та, на превеликий мій подив, відповів взаємністю. Ми зачекали поки я закінчу школу, а потім оголосили всім про свої стосунки.
Батьки були категорично проти, подруги мене не розуміли, на роботі Мішу обіцяли звільнити, але попри всі застороги та протести ми одружилися. На той момент мені ще й не було 18 років, а мій обранець був старшим на 9 років. Напередодні весілля мама запитала мене чи впевнена я у своєму виборі, адже ще така молода й ще нічого не бачила у цьому світі, я з твердою впевненістю відповіла, що кохаю нареченого та хочу провести з ним усе своє життя.
Після весілля ми почали жити разом. Батьки не хотіли, щоб ми жили з ними, оскільки недолюблювали зятя. Коштів на власне житло у нас не було, тому ми орендували квартиру. Перші два роки ми жили душа в душу. Ходили на побачення, влаштовували один одному приємні сюрпризи, ділили порівну хатні обов’язки. Звиклися жити одне з одним з усіма недоліками.
Коли мені виповнилося 20 років я дізналася, що вагітна. Одразу сповістила цю новину чоловіку. Він зрадів, але надзвичайного щастя в його поведінці я не помітила, навіть навпаки. Михайло став якимось холодним та відстороненим. Часто затримувався на роботі, після заглядав у місцеві паби, завів дивні знайомства. З часом справи стали набагато гіршими. Чоловік кожної ночі повертався додому на підпитку або зовсім п’яним. Усю свою зарплатню він почав витрачати на друзів та алкоголь. Спершу я намагалася поговорити із ним, допомогти розібратися з цим, але все що чула це лайки та образливі слова.
Я не витримувала більше життя з цим чужим чоловіком, тому зібрала свої речі та повернулася до батьків. Зустріли мене холодно, навіть відчужено. Мама виганяла з дому, казала повертатися до чоловіка. Не дозволяла залишатися, але я просто впала на порозі будинку та почала плакати. Через декілька днів я народила донечку Марійку.
З пологового мене забирав лише тато, ні чоловік, ні мама не приїхали. Я надіялася, що після народження онучки мати подобрішає до мене та її крижане серце розтане, але цього не сталося. Все, що я чула від неї – постійну критику. Не так тримаю, не так годую, не так колихаю, не так пеленаю й ще дуже багато чого я робила, на думку матері, неправильно. А коли я намагалася відстоювати себе, мати підіймала на мене руку. Одного разу, коли тато був на роботі, вона так сильно мене побила, що довелося викликати швидку.
Поки я лежала в лікарні без своєї дитини, моя мама звернулася в органи опіки та розповіла, що я жахлива мати й алкоголічка. Вона безсоромно набрехала, щоб мене позбавили батьківських прав. До мене в лікарню навідалися представники цієї організації, щоб довідатися причину моєї відсутності біля дитини.
Це була остання крапля. Жити з батьками та терпіти знущання матері я більше не могла, тому вирішила повернутися до чоловіка. Можливо хоч його змінить народження нашої донечки. Марно надіялася, поки мене не було він пропив практично всі наші речі та набрався кредитів.
Вирішила більше не сподіватися на когось, відтепер я мушу бути сильною для своєї донечки. Подала на розлучення, дитину записала на своє прізвище та оформилася як мати-одиначка. Почала знімати кімнату у дуже приємної бабусі. Вона була самотня тож із задоволенням сиділа з Марійкою поки я працювала. Нарешті у моєму житті все налагодилося. Головне, що моя дитина була поряд.
