В школі у мене була подруга Настя. Здружилися ми в старших класах. Якось одного разу відбивалися від хлопця, який приставав до Насті, а потім до мене. Від тих пір ми стали спілкуватися, а потім і дружити. Настя, відчайдушна дівчина, заступалася за мене, не дивлячись, дівчата то чи хлопці нападають.
Після закінчення школи разом вступили в інститут, вивчилися. Там я зустріла Антона, свого майбутнього чоловіка. Після одруження ми з ним поїхали на його батьківщину в невелике містечко. Настя залишилася працювати в столиці. Спочатку ми з нею часто спілкувалися, а потім народження сина і клопоти, які пішли за тим, відвернули від спілкування з подругою. Де вона, і як живе мені невідомо. Телефонувала їй, але, мабуть, змінила картку.
Через п’ятнадцять років прийшло повідомлення від однокласників, що відбудеться зустріч, запрошують приїхати. Я не довго думала. Адже сину десять років, донечці сім, чоловік сказав, що справляться без мене і відпустили на зустріч.
Як добре побачитися з однокласниками. Звичайно всі змінилися, стали старшими. Хто розповнів, а хто навпаки, схудла. На мене дивилася жінка, скажу так, великого розміру одягу. Я дивилася і не впізнавала. А вона посміхалася. Тільки коли заговорила, впізнала в ній Настю. Ми радо привіталися, розпитували одна одну, хто і як живе.
Настя повідала, що живе в Німеччині. Коли вони з Олексієм одружилися, поїхали на заробітки. А потім і зовсім там залишилися на постійне проживання. Приїхала до родичів, і якраз попала на зустріч. Рада бачити. Ми ще довго говорили з нею. Вирішили заночувати у моїх родичів, адже не наговорилися.
Я ще вчора помітила, як Настя порівнює життя в Німеччині, і в нашій країні. Звичайно перевага не в нашу сторону. Я розумію, що там краще, але це ж батьківщина. Яка є, навіщо порівнювати. Поки я спала, Настя встигла посваритися з сусідами моїх родичів, а потім дісталося і моїм родичам. На мене дивилися з проханням, щоб я швидше повела Настю від них. На моє прохання притишитися, подруга і на мене стала кричати, що потрібно відстоювати свої інтереси, а не погоджуватися.
Я швиденько зібралася, вибачилася перед родичами, і ми з Настею пішли. На вокзалі попрощалися, подруга просила не зникати, а спілкуватися й далі. А я поспішала у вагон, і вже наперед знала, що спілкуватися з Настею не буду. Це зовсім чужа мені й не зрозуміла жінка. Від шкільної Насті не залишилося і сліду.
