Коли людині, яку ти вважала найріднішою, найближчою, байдуже на те, що ти ледь можеш рухатись від високої температури, то розумієш, що це тепер геть чужа особа, яку ти не знаєш.
Аня багато працювала. Ні, не тому, що була по вуха зайнята на роботі. Працювала Аня стандартний робочий день з дев’ятої до шостої п’ять днів на тиждень. Монотонна офісна робота з паперами, графіками, звітами.
В Ані була ще й друга зміна — дім. Мало того, що вона працює, дбає про побут, доглядає та займається розвивальними завданнями з донечкою Ліною самостійно, так ще й чоловік став вже давненько ставитись до Ані, як до обслуговуючого персоналу.
Дай, подай, принеси, віднеси. Він не хотів про себе дбати самостійно. Сніданок йому приготуй, обід і вечерю теж, одяг збери і попери, на кухні після нього прибери, сміття, яке він порозкидав по кімнаті, замети. І ще багато іншого.
Він навіть піджака сам не вдягає. Все має допомогти, або й повністю зробити, Аня. Бо бачте, він втомлюється на роботі. А Аня не працює? Вона працює втричі більше за чоловіка, але йому байдуже. Він ж “гроші в сім’ю приносить”.
Того ранку Аня прокинулась від дикого болю в грудях та голові. Світ крутився, тіло наче палало. Явно температура була. Вона не могла навіть нормально порухатись. Тому вирішила попросити чоловіка, що ще спав поруч з нею, щоб той відвів Ліну до садочку.
Чоловік невдоволено встав, гнівно зиркнув на Аню й сказав:
– Чого б це я мав її відводити? Руки і ноги маєш, тож давай сама зроби це.
– Мені жахливо погано. Навіть думати боляче. Тож не кричи, будь ласка.
– Ой! Симулянтка року! Встала і пішла! Я не збираюсь за тебе твої обов’язки виконувати. Якщо вже так недобре, то підеш після садочку в лікарню.
Аня важко зітхнула та зібравшись з силами продовжила розмову:
– Тоді дай грошей на ліки і обстеження. Сам ж мене вмовив віддати всю зарплату на цьогомісячну оплату кредиту.
– Поліклініка безкоштовна, на ліки грошей немає. Зич в своєї матуськи! — гаркнув чоловік та заліз назад під ковдру.
А Ані страшно образливо. Чим вона заслужила таке ставлення? Що зробила не так? Вона ж віддавала всю себе родині, а натомість отримала докори за те, що захворіла? Так ще й їй треба доводити, що вона хвора. Приводити аргументи, докази. Для чого Ані такий чоловік?
Жінка зібралась в кулак всю силу волі, всі залишки тих чи, що ледь-ледь жевріли в її тілі й встала. Далі вона попрямувала до кімнати доньки, щоб зібрати її в садочок. Добре, що хоч Ліна дівчинкою розумною росла і бачила, що якщо мамі погано, то тихенько та чемно одягалась і збиралась в садочок. Хоч Ліна ще зовсім маленька дівчинка, але вже розуміла, що мамі важко самій. Особливо, коли вона хворіла.
В садочку, коли донечка переодягалась, щоб піти в групу, Аня сіла на лавочку і їй потемніло в очах. Вона сперлась головою на руки та стала важко дихати. Це помітила вихователька та одразу ж підбігла запитати, чи все з Анею добре.
Жінка ледь-ледь відповіла, що вона зараз втратить свідомість, а далі нічого не пам’ятає. Таки втратила. Вихователька хутко викликала швидку допомогу, а за дітьми тим часом гляділа нянечка.
Прокинулась Аня вже в лікарні, в стаціонарі. До неї одразу ж прийшов лікар та пояснив, що в жінки виявилось сильне запалення легень, а тому їй потрібно буде приймати ліки і знайти людину, яка б могла робити їй уколи у визначений час.
– Тут в лікарні є аптека, я випишу вам рецепт і отримаєте ліки дешевше, бо я вже зідзвонився з вашим сімейним лікарем.
Аня подякувала та прилягала відпочити ще трішки. Але її спокій одразу порушив телефонний дзвінок. Це був чоловік. Жінка дуже сильно не хотіла підіймати слухавку, але що вже зробиш? Треба. Інакше наслухається від нього ще більше.
Тільки но вона відповіла на дзвінок і навіть не встигла піднести слухавку до вуха, як одразу почула розлючений крик чоловіка:
– Тебе в яких хащах носить?! Якого біса ти ще не вдома?! Мені довелось самому готувати сніданок і на роботу їсти! Що ти собі таке дозволяєш, га?!
– Ти вмієш не кричати? — суворо запитала Аня. — Я в лікарні. Мене забрала швидка без свідомості.
– Та мені до одного місця де ти і чого ти там! Ще раз я від тебе побачу таку витівку, то можеш додому не повертатись! Коза!
А далі короткі гудки… Аню сяйнуло. Точно! Вона ж може просто не повертатись в ту квартиру! Так! А чому б і ні? Того ж дня, коли Ані вкололи ліки в лікарні, а далі відпустили додому, адже вона підписала відмову від стаціонарного лікування, вона прибігла додому, зібрала всі свої та дитячі речі, забрала всі свої заначки та техніку, яку придбала жінка собі, але чоловік вирішив зробити це спільним. Потім забрала донечку з садочку, а керівника на роботі попередила, що візьме лікарняний на два тижні, так як і казав лікар.
Замовила бус, вантажники допомогли хворій Ані все завантажити в машину і поїхали в село за містом до батьків.
Там її завжди раді бачити. Для Ані та Ліни виділили цілий другий поверх в їхньому великому будинку. Мама Ані вміла класти уколи, тож доглядала за хворою донечкою, а тато тим часом займався Ліною.
Аня, все ж, щиро розповіла причину свого візиту та процитувала на прохання тата слова чоловіка. Тато не зміг такого стерпіти і поїхав трохи поговорити “по-чоловічому” з тепер вже колишнім своєї доньки.
Зараз Аня не бажає й чути про стосунки і шлюб. Їй достатньо тих п’яти років, які вона провела з колишнім. Хоч пройшло вже півтори роки, але стара рана досі болить.
