Ми з Поліною разом майже шість років. Виховуємо сина. Нещодавно йому виповнилося п’ять років. Ювілей сину вирішили святкувати з розмахом. Запросили бабусь та дідусів, дітей, з якими спілкується наш син. А також хрещеного і хрещену. Це наші найкращі друзі. Хрещений, мій друг Іван. Хрещена, подруга моєї дружини. Свято вдалося. Наш син Артем дуже задоволений, добре погуляли, та ще й подарунків багато.
На святі я помітив, що Поліна часто відлучалася. В той час не видно було й Івана. Та я не звертав на те уваги. У кожного свої справи. Коли гості розійшлися, ми задоволені святом, нарешті відпочивали. Та в Поліни на телефон ішли повідомлення. Я запитав, що то їй приходить? На що дружина відповіла, що то повідомлення із соціальних мереж.
Десь через тиждень я зустрів Інну, хрещену нашого Артема. Ми добре спілкувалися. Коли вже розходилися, Інна говорила, що хоче мені повідомити про Поліну. Я зацікавився. Що може сказати, чого не знаю я? Інна сказала, що моя дружина зустрічається з Іваном вже пів року. Я від шоку не сказав нічого, розвернувся і пішов додому.
Поліни ще не було. Ми з Артемом повечеряли, час лягати спати. Син заснув швидко, а я вийшов у вітальню і став чекати. Це вперше, коли дружина так довго не приходила додому. Нарешті з’явилася. Я прямо запитав, де вона була. Поліна говорила щось про роботу, та я її перебив:
– Це правда, що ти зустрічаєшся з Іваном?
Дружина від несподіванки застигла на місці. Та потім сказала, що правда. І вона давно хотіла сказати, але не наважилася. Ми не сварилися. Але я сказав, щоб збирала речі й на ранок йшла звідси. Квартира моя, батьки купили ще до весілля. А я не настільки добрий чоловік, щоб залишити зрадниці квартиру. За сина сказав, якщо вона не проти, то нехай Артем живе зі мною. Поліна не погодилася. Зранку зібрала речі й разом із сином поїхала до своєї мами.
За сином я скучаю, але з дружиною розлучаюся, не можу їй більше вірити.
